Концепція "епічного театру" Бертольда Брехта

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий і творчий шлях Бертольда Брехта

Розділ 2. Становлення і розвиток концепції “епічного театру”

Розділ 3. Відмінність “епічного театру” Брехта від школи Станіславського

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Бертольд Брехт – видатний німецький письменник, режисер - народився у 1898 році. Брехт є одним із творців сучасного німецького гуманістичного мистецтва. В 1933 - 1947 роках жив в антифашистській еміграції. Заснував в 1949 році театр “Берлинер ансамбль”. Різка до гротеску критика соціальних і моральних основ буржуазного суспільства набуває в новаторських п’єсах Брехта (“Трьох-грошова опера”, 1928 рік; “Матінка Кураж і її діти”, 1939 рік; “Життя Галілея”, 1938 - 1939 роки; “Добра людина з Сичуані”, 1938 - 1940 роки; “Кар’єра Артуро Уі”, 1941 рік) філософське осмислення, проникнуте гуманістичним і антивоєнним пафосом. Бертольд Брехт розробив теорію “епічного театру”. Помер у 1956 році.

Брехт іноді називав свій театр театром “епохи науки”. Сцена уявлялась ним як лабораторія, де створюються моделі суспільних відносин, які повинні помогти людям досліджувати світ з метою його зміни на кращий. Кожна брехтівська драма – це дослідження, а коли робиш досліди, не потрібно занадто хвилюватись – ні актору, ні глядачу. Емоції можуть вплинути на результати експерименту. Брехт владно занурює нас у сферу думки і ретельно оберігає від чуттєвості.

Коли цим його правилам слідують занадто академічно, в залі наступає відомий “холодок”, і глядачам хочеться більше того душевного тепла, без якого найцінніша думка не може захопити по-справжньому. Але звичайно театр Брехта робить це сам, та і не може бути інакше, якщо вся естетика цього театру, за словами Брехта, визначається потребами боротьби, якщо цей театр наскрізь політичний, здатний не тільки аналізувати теперішнє, а й передбачувати майбутнє.

Метою даної курсової роботи є всебічне дослідження концепції “епічного театру” Бертольда Брехта. Творчість Брехта має величезне значення для подальшого розвитку сучасного західного і світового театру і є невід’ємною часткою культурного надбання людства в 20 сторіччі, тому тема даного дослідження є актуальною .

Театр Брехта – це насамперед “театр, що змінює світ”. У цьому суть усієї його революційної естетики. Театр Брехта учить важкому “мистецтву жити”. Жити, ніколи не вступаючи в угоду зі своєю совістю, не скоряючи злу, не зваблюючи доводами “ганебної розсудливості”. Театр Брехта – це безпристрасний суд совісті, це вирок усілякій духовної капітуляції, незалежно від того, чи робить її великий Галілей чи неосвічена маркітантка Кураж.

Безліч драматургів прагнуло розсмішити глядачів, змусити їх плакати і тремтіти від жаху. Для Брехта театр не існував поза думкою, що спонукує до рішучих дій. йому треба було вирішити питання - як змусити людей активно мислити? Людська думка може бути швидкою і блискавичною, але куди частіше вона буває ледачою, схильною плестися по колії загальноприйнятого. Треба змусити її наткнутися на щось украй несподіване, “відчужене” від того, до чого людина звикла і чого вона чекає. Так брехтівський прийом відчуження змушує людину дивитися в корінь речей і, докопавши до істини, повставати проти зла.

Театр Брехта є діалектичним, це безспірно, він не є “відчуженим” від емоційності, дії, почуттів, характерів. Думка Брехта про те, що емоційність сприйняття заважає глядачам думати і критично ставитись до побаченого, явно дискусійна. Всупереч теоретичним положенням творця “епічного театру”, емоційність вривається на його сцену і переважає в його спектаклях, не заважаючи, а навіть збільшуючи силу брехтівської ідеї.

Пояснюючи природу створеного ним “епічного театру”, Бертольд Брехт у своїх теоретичних роботах дуже докладно розповідав про одну сторону відчуження, адресовану безпосередньо актору. Сама назва “епічний театр” має на увазі, що в цьому театрі не стільки відтворюють теперішню дію, скільки розповідають про дію, яка вже пройшла. Немов свідок давньої вуличної події розповідає про те, що колись відбулося в нього на очах. Свідок, але не учасник. Про подію, яка була, а не відбувається зараз.

Постає питання: “Для чого знадобилася Брехту ця відмова від емоційності?” У “Короткому описі нової техніки акторської гри, що викликає так називаний “ефект відчуження”, Брехт писав: “Передумовою застосування “ефекту відчуження” для названої мети є звільнення сцени і глядацького залу від усього “магічного”, знищення всяких “гіпнотичних полів”... Ми не прагнули до того, щоб публіка впала в транс, не прагнули вселити їй ілюзію, начебто вона присутня при природній, не заученій заздалегідь дії. Як читач побачить нижче, прагнення публіки впасти в подібну ілюзію повинне бути нейтралізоване визначеними художніми засобами”.

Брехтівський театр ворожий ілюзіям. Не треба гіпнотизувати глядача! Не треба переконувати його в дійсності і життєвості того, що відбувається на сцені! Театр є театр, і не варто нікого обманювати. Якщо по ходу дії на сцені повинна бути ніч, не потрібно ніяких місячних відблисків. Нехай щосили світять софіти і прожектори і висвітлюють актора.

“Епічна драма” покликана показати зміни суспільного життя, що перетворене діяльністю людей, як процес, що розвивається стрибками. В протилежність “епічній драмі” попередні драматургія і театр, як стверджував в своїй схемі Брехт, виходили із тези, що свідомість визначає б