Проблеми міжкультурного діалогу

План

Вcтуп

Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми міжкультурного діалогу

І.1. Феномен міжкультурного діалогу

І.2. Механізм діалогу культур

Розділ ІІ. Міжкультурний діалог: структура і динаміка процесів

ІІ. 1. Структура міжкультурного діалогу

ІІ.2. Рівні міжкультурного діалогу

Розділ ІІІ. Мовні стратегії у механізмі здійснення міжкультурного діалогу

Розділ IV. Зміна культур у результаті їхнього діалогу

IV.1. Різноманіття міжкультурного діалогу

Висновки

Список використаної літератури

Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми міжкультурного діалогу

Розділ ІІ. Міжкультурний діалог: структура і динаміка процесів

Концептуальні підходи до вивчення міжкультурного діалогу як важливого чинника міжнародних відносин і одного з пріоритетних напрямків зовнішньої політики західних держав та реалізації їх зовнішньополітичних інтересів ґрунтуються на теорії багатовимірності і динамічності міжнародних процесів і глобального розвитку. Це передбачає здійснення аналізу взаємодії основних векторів цього системного явища на національному, регіональному і глобальному рівнях. Такій підхід дозволяє всебічно розглянути процес взаємодії культур на всіх рівнях, визначити його механізми та принципи, виокремити головні чинники цього процесу, з’ясувати взаємозв’язки і на цій основі зробити узагальнення і висновки.

Чисельні дослідження з питань взаємодії культур свідчать про те, що зміст і результати міжкультурних контактів здебільшого залежать від здібності їх учасників розуміти один одного і досягати згоди, яка головним чином визначається етнічною культурою кожної із взаємодіючих сторін, психологією народів, пануючими в тій чи іншій культурі цінностями. В культурній антропології ці взаємовідносини різних культур отримали назву “міжкультурна комунікація”, яку слід розглядати як сукупність різноманітних форм стосунків і спілкування між індивідами і групами, які належать до різних культур. Цей процес відбувається як в політиці, так і в міжособистісному спілкуванні людей у побуті, родині, неформальних контактах, тобто на макро- та мікрорівнях.

Часто політичні конфлікти можуть порушувати і навіть переривати нормальні відносини, особливо у випадках, коли культура використовується як інструмент національного протиставлення, консолідації “своїх” і відторгнення “чужих”. Однак, обминаючи ці бар’єри і кордони, культурні контакти продовжують підтримуватися, навіть між ворогуючими націями.

Коли затихає політичне протистояння, культури знову вступають у повноцінний контакт. Таким чином, на відміну від політики, міжкультурні зв’язки проявляють значну самостійність по відношенню до державного регулювання і здібні спричиняти зворотній вплив на політику.

В культурних відносинах можуть брати участь як великі, так і малі нації, які можуть мати або не мати своєї державності (цигани). Але вплив великої нації або цивілізації, без сумніву, більш масштабний, ніж малих етнічних груп (хоча вплив останніх не слід недооцінювати). [19, 24-25]

Таким чином, міжкультурний діалог – це особливий вид безпосередніх відносин і зв’язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Процес міжкультурного діалогу, як правило, є довготривалим явищем (не менш декількох десятиліть).

Практика міжнародних відносин виступає як особлива політична форма, що історично склалася, регулювання міжкультурних контактів різних країн між собою, в процесі яких можуть бути вироблені спеціальні органи і об’єднання, що здійснює більш цілеспрямовану і широку політику взаємодії різних країн, у тому числі у сфері власно культурної активності (наприклад, в ООН такі цілі ставить перед собою ЮНЕСКО).

Розділ ІІІ. Мовні стратегії у механізмі здійснення міжкультурного діалогу

У різних країнах світу, у тому числі й у порівняно благополучних з точки зору політичної стабільності і високих життєвих стандартів, сьогодні можна спостерігати зростання інтересу широких громадських кіл до мовних проблем, політичні баталії, громадські дискусії, конфлікти навколо мовних законів, реформ, норм літературної мови, сфер використання різних мов тощо. Мова входить в епіцентр політичних і громадських інтересів. Це відбувається тому, що мовне питання практично віддзеркалює і концентрує в собі взаємодію, суперництво, а нерідко й боротьбу різних етносоціальних, етнокультурних, етномовних, етноконфесійних груп, прошарків соціуму за власну ідентичність, право на своє бачення світу, власні пріоритети цінностей і власну інтерпретацію явищ навколишнього світу. У пріоритетах державної мовної політики, мовних стратегіях реалізується водночас боротьба політичних угруповань і лідерів за домінування і сфери впливу, як у межах своєї нації і держави, так і поза її межами, у зовнішньополітичних відносинах, на міжнародному рівні.

Мовні стратегії у цьому зв’язку набувають потужного політичного, економічного і соціокультурного значення, вони утверджуються як засіб (механізм) єднання народів, або ж (при певних обставинах) як факто

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать