Батик

ПЛАН

ВСТУП

1. Теоретична частина.

1.1. Історія розпису тканини

1.2. Розвиток набойки

1.3. Мистецтво батика

2. Технологія виконання батика

2.1. Устаткування, інструменти, матеріали і їх підготовка до художнього розпису

2.2. Основні способи розпису тканин

2.3. Холодний батик

2.4. Гарячий батик

2.5. Вільний розпис

3. Композиція

3.1. Колорирование

3.2. Спектр. Колірне коло

3.3 Додаткові кольори

3.4. Колорит

4. Дослідницька робота

5. Практична частина

Спосіб виготовлення.

Матеріали та інструменти.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК

Вступ

Тема моєї курсової роботи “Батик”. Вибираючи тему я опиралася по-перше – розпис по тканині надзвичайно багатий і гідний подиву вид декоративної творчості, що має лише йому притаманні виражальні засоби.

Розпис має рукотворний, імпровізований, індивідуальний характер. Цим ручний розпис відрізняється від машинного, заводського. Такий розпис оформить інтер’єр житла краще, оскільки в ньому стає “тепліше” від тепла рук які над ним працювали.

Машинний розпис являє собою “суміш” різних орнаментів. Тому розписуючи тканину вручну, ми можемо вибрати для інтер’єру і одягу той орнамент, який нам подобається.

Невеликі матеріальні витрати, дуже проста техніка виконання, нескладні й невеликі пристосування для розпису роблять його доступним будь-кому. В домашніх умовах ручний розпис тканини допоможе аматору прикрасити інтер’єр помешкання, а одяг урізноманітнити і надати йому індивідуальності.

Техніка батик зачарувала мене графічними і живописними ефектами. А гарячий батик я обрала саме тому, що в цій техніці мені найкраще вдається втілювати свій задум.

Мета моєї роботи: вивчити матеріал по обраній техніці, поглибити свої знання, удосконалити уміння і навички в декоративно-прикладному мистецтві, систематизувати знання по розпису тканини, підготуватися до роботи в школі з дітьми.

1. Теоретична частина

1.1. Історія розпису тканини

Ручний художній розпис тканин — своєрідний вид оформлення текстильних виробів, що іде своїми коренями в глибоку стародавність. Перші згадування про одержання кольорових декоративних ефектів на тканинах зустрічаються вже в «Природній історії» Плінія. Найбільшою популярністю користаються способи розмалювання тканин із застосуванням різних складів, що резервують. Суть цих способів полягає в тім, що ділянки тканини, не підмети фарбуванню, покриваються різними чи смолами бджолиним воском, останні, усмоктуючись у тканину, захищають її від впливу фарби. Підготовлену в такий спосіб тканину опускають у фарбу, потім видаляють склад, що резервує, (резерв) і в результаті одержують білий малюнок на пофарбованому тлі.

Цей спосіб прикраси тканин був відомий на Русі, у Вірменії, Азербайджану; в Індонезії він існує і дотепер. Китайський манускрипт VIII в. розповідає нам про розпис тканин за допомогою воскового малюнка.

Усі ці способи одержали назва батик. Походження і значення слова «батик» точно невідомо. На Яві є в побуті слово «амбатик», що переводиться як «гравірувати», «писати», «малювати».

Крім такого способу нанесення малюнка на тканину, також з незапам’ятних часів відомі друковані малюнки на тканинах, одержувані за допомогою різьблених дощок, а в даний час сітчастих шаблонів — так званих набойок (від слова «набивати», коли змочену фарбою різьблену дошку накладали на тканину, її пристукували дерев’яним молотком для кращої пропечатки малюнка).

1.2. Розвиток набойки

Особливо широке мистецтво набойки було розвинуто на Русі. Російська набойка прикрашала селянський одяг, скатертини, сарафани і сорочки. В Історичному музеї і Музеї народного мистецтва (Москва), в Ермітажу і Російському музеї (Ленінград), у музеях Іванова, Горького, Ярославля, Загорська, Костроми й інших міст зберігається безліч прекрасних зразків цього виду народного мистецтва, датованих XVII-XIX вв. Там можна побачити тканини, а також самі різьблені дошки, з яких друкувалися малюнки.

Обоє описаних способу прикраси тканин існують дотепер.

Стародавня російська набойка по своїх технічних прийомах була дуже близька батику — розігрітий резерв (різні суміші бджолиного воску, смол і інших компонентів) наносився вручну на тканину за допомогою так званих квачів (тампонів), штампиків чи різьблених дощок. Після застигання резерву тканина опускали в чан, як правило, із синьою фарбою — індиго. По закінченні процесу фарбування тканина просушували, видаляли резерв, після чого на синім тлі залишався білий візерунок. Чан, у якому офарблювалася тканина, називався кубом; звідси і спосіб цей одержав назву кубової набойки.

Нерідко наносили олійною фарбою яскраво-червоний горох. Ці тканини використовувалися головним чином для шиття сарафанів, а нерідко і чоловічого одягу.

Пізніше, наприкінці XVII в., навчилися виконувати так називану білоземельну набойку. Малюнок у цьому випадку друкувався різьбленими дошками по незабарвленій тканині. Кількість дощок відповідалася кількості квітів, що утворять малюнок. Різьблений візерунок на дошках часто доповнювався металевими вставками у виді цвяшків без капелюшків, що друкували «дрібний горох», чи металевих смуг, вигнутих відповідно малюнку, за допомогою яких візеруно

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать