Історія архітектури Болгарії

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Архітектура епохи Першого Болгарського царства

І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді

І.2 Культова архітектура

І.3 Архітектура житла

Розділ ІІ. Архітектура епохи Другого Болгарського царства

ІІ.1 Фортифікаційна та культова архітектура

ІІ.2 Культове будівництво

Розділ ІІІ. Архітектура ХV- XVIII століть

IІІ.1 Архітектура житла

IІІ.2 Культова архітектура

Висновок

ВСТУП.

Болгарія займає північно-східну частину Балканського півострова, де ще з часу бронзового століття жили фракійські племена, що вже в V в. до н.е. мали свою державну організацію. У VII і VI ст. до н.е. на західному узбережжі Чорного моря виникло кілька грецьких колоній. Вони вели оживлену торгівлю з місцевим населенням і внесли в його первісну культуру багато елліністичних елементів. З початку I ст. країна знаходився під владою римлян, що проклали військові і торгівельні шляхи, перетворили фракійські поселення в адміністративні центри, спорудили фортеці і заклали нові прикордонні і внутрішні міста.

У містобудівному відношенні ці римські міста мали багато загального з містами східних елліністичних провінцій. Вони були забудовані величними суспільними, культовими і приватними будинками, площі і вулиці були прикрашені колонадами і статуями, а в оздобленні палаців і гробниць широко застосовувалися декоративний живопис і мозаїка. Римські міста, розкидані по всій країні, справляли великий економічний і культурний вплив на місцеве фракійське населення. До V-VI ст. переважна частина його втратила свою мову і почала говорити на латинській або грецькій мові.

До кінця античної епохи Римська імперія, ослаблена глибокими соціальними протиріччями, уже не могла захищати свої границі від набігів північних народів. У IV-V ст. готи і гуни жорстоко спустошували землі Балканського півострова. Багато сіл і міст лежало в руїнах, а ті з них, що вціліли під прикриттям своїх фортечних стін, вели обмежене економічне і культурне існування.

На початку VII ст., що прийшли з півночі через Дунай, південнослов’янські племена густо заселили східну половину Балканського півострова, у тому числі Македонію і частину Греції. До середини того ж століття народ тюркського походження — праболгари, — залишивши свою батьківщину — береги Азовського моря і передгір'я Кавказу, — оселився поруч зі слов'янами в північно-східній частині півострова, між Дунаєм, Балканами і Чорним морем.

Слов'яни, що оселилися на балканському півострові, переживали процес розкладання первіснообщинного ладу. На новій батьківщині слов'янські племена утворили не родові, а територіальні об'єднання, займалися винятково землеробством і знали вже приватну власність на землю. У VII ст. процес додавання суспільних класів серед слов'ян привів до утворення політичних об'єднань, що обумовили державотворення.

Також оселилися на Балканах праболгари мали сильну військову організацію і різко виділився клас знаті. Це також сприяло становленню ранньофеодального ладу, заснованого, як і в слов'ян, на землеробстві.

В умовах ранньофеодальних відносин слов'яни і праболгари після успішної війни з Візантією утворили в 680 р. свою власну державу. Основне населення його складали вже не фракійці або залишки римського і грецького населення, а слов'яни. Вони асимілювали старе місцеве населення і своїх праболгарських союзників і передали як одним, так і іншим свою слов'янську мову і спосіб життя. По імені праболгар, у руках яких на початку знаходилася військова і політична влада, нова держава була названа Болгарією, а його населення - болгарами.

Ставши фактичними господарями країни, слов'яни незабаром проникнули в села і міста фракійців, греків і римлян. Однак, за нових умов вони, як і праболгари, не могли зберегти усі свої старі традиції і відгородити їх від впливу місцевої, більш високої культури. Болгарські державні діячі і зодчі засвоїли багато нового в старих містах цієї частини країни і застосовували ці пізнання при побудові нової держави і його столиці — Плиски. В цих містах вони ознайомилися ще глибше з римсько-візантійським способом побудови фортець, із системою і водопостачанням поселень, з високорозвиненою суспільною і житловою архітектурою римлян і візантійців. Вони збагатили своє будівництво середземноморською будівельною технікою і сприйняли у своїй практиці місцеві будівельні матеріали — тесаний камінь, цеглу, черепицю, цеглу сирець і вапняний розчин, застосування яких їм не було відомо на їхній старій батьківщині.

Але було б помилковим вважати традиції античності, що вгасала, єдиними стимулами цієї багатої і різноманітної культурної творчості. Вона розгорталася також і в результаті живого впливу тодішнього середземноморського світу і, зокрема, Візантії. Цей вплив проникав в країну протягом усього періоду існування болгарської держави як через християнство, так і за посередництвом державного апарата.

Проголошення в 865 р. християнства офіційною релігією Болгарії вплинуло на розвиток болгарської культури.

Починаючи з VI ст. на території Болгарії встановлено чотири головних архітектурних типи християнського храму:

1) базиліка;

2) однонефна церква;

3) хрестоподібна церква;

4) церква з центричним планом.

Слід розрізнити три варіанти базиліки: елліністичний, склепінчастий та купольний.

Дана робота присвячена закономірностям розвитку та ево

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать