Соціально-культурний комплекс України

Вступ

Культура – це основний показник, за яким визначають розвиток нації. Перші зародки культури ми зустрічаємо ще до нашої ери, коли наші пращури малювали перші малюнки на стінках печер, ставили перші вистави, створювали перші прикраси, поклонялись першим богам, влаштовували різноманітні змагання.

Сьогодні та первісна культура значною мірою деформувалась. І на сьогоднішній день ми маємо величезні за своїми розмірами та безцінні за значимістю театри, музеї, бібліотеки. У нас є широко розвинута система закладів освіти та науки. В нашій державі функціонують різноманітні спортивні гуртки та секції, стадіони та майданчики. Населення України належить до різноманітних релігійних конфесій, серед яких переважає християнство, зокрема православ'я та католицизм.

Метою даної курсової роботи є дослідження соціально-культурного комплексу України, які характеризують особливості цього розміщення та перспективи розвитку.

Об'єктом даного дослідження став стан елементів комплексу та тенденції його розвитку. А предметом – вивчення та дослідження структури комплексу.

Завдання даної роботи полягають у визначенні сутності та значення соціально-культурного підкомлексу як складової соціального комплексу; факторів, що впливають на розміщення елементів комплексу; аналізу особливостей розміщення його складових елементів та їх сучасного стану; проблем комплексу та перспектив розвитку.

Розділ І Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1 Сутність та значення соціально-культурного підкомплексу як складової соціального комплексу

Україна – індустріально-аграрна держава Східної Європи, яка має свою економіку, територію, населення, політичний устрій. Основним показником, за яким оцінюють розвиток держави, є стан та розвиток її господарства.

Народне господарство (економіка) – це сфера суспільних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільних благ ( товарів та послуг). Або іншими словами, це сукупність територіально взаємопов’язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

До матеріального виробництва відносять заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. Тобто, матеріальне виробництво – це сукупність галузей, що виготовляють матеріальні блага, товари матеріального світу.

До невиробничої сфери належать школи, лікарні, бібліотеки, театри, туристичні бази та бази відпочинку і оздоровлення тощо. Невиробнича сфера – це система елементів, призначених для задоволення особистих духовних та фізичних потреб суспільства.[2]

Соціальний комплекс включає в себе виробництво товарів народного споживання (легка промисловість), а також сферу послуг (усі види підприємств обслуговування, діяльність яких спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб людей: мережа закладів культури, освіти, охорони здоров’я, торгівлі, сфери побуту тощо).

Сфера обслуговування населення – це сфера діяльності, в якій здійснюється виробництво послуг, доведення їх до споживача, а також обслуговування процесу їх споживання з метою задоволення власних потреб. Сфера послуг становить сукупність галузей народного споживання, продукція яких має вигляд послуг.

Класифікація видів суспільного обслуговування (суспільної інфраструктури) залежить від його визначального процесу.[1]

У галузевій класифікації соціальна інфраструктура представлена такими видами послуг: житлово-комунальне господарство; торгівля і громадське харчування; побутове обслуговування (виробниче і невиробниче); пасажирський транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; освіта (загальноосвітні учбові заклади, виховні дитячі заклади, учбові заклади по підготовці кадрів тощо); культура (культурно-освітнє та інформаційне обслуговування); мистецтво; медичне і санаторно-курортне обслуговування; фізична культура і спорт; туризм і відпочинок населення; забезпечення безпеки населення і правопорядку; кредитування і державне страхування; соціальне забезпечення; система управління і громадську організації.

Функції галузей соціальної сфери можна об’єднати у декілька типів (наприклад, забезпечення потреб населення матеріальними, духовними та іншими послугами) і на цій основі можна виділити два підкомплекси: соціально-побутовий та соціально-культурний (культурно-освітній).

За соціальною значимістю виділяють лікувально-оздоровчий, адміністративно-управлінський та інші комплекси; за характером звертання – комплекси щоденного вжитку, періодичного, епізодичного та рідко епізодичного; за характером розповсюдження – масові та унікальні.

До складу соціально-культурного та соціально-побутового підкомлексів входять кілька галузевих комплексів. Зокрема до сфери невиробничого обслуговування належать проектно-конструкторська діяльність, підготовка кадрів, управління та ін.

Структура попиту на послуги та структура самої соціальної сфери постійно змінюється. Безперервно з’являються нові види послуг, а частина старих відмирає. В остання роки, наприклад, швидко зростає попит на послуги, пов’язанні з освітою, відпочинком, туризмом і побутом. З’явився новий вид послуг – діловий (інформація, консультації, реклама).[10]

Соціально-культурний комплекс – це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб індивіда і суспільства загалом у формуванні і вдосконаленні фізичних, культурних, духовних та інтелектуальних потреб. Їх поєднання в єдиний компл

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать