Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та методи його обліку

Вступ

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів

Державою направлено курс на розширення соціальної бази, який має на меті досягнення та забезпечення високих життєвих стандартів усім громадянам України, підвищення їхнього добробуту та повної самореалізації. Кабінетом Міністрів України зазначено, що торік підвищився рівень зайнятості, а чисельність безробітних зменшено на 80 тисяч за календарний рік. Це свідчить про те, що ключовою проблемою для уряду була й залишається соціальна політика.

Довести, що створення додаткових робочих місць для громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці, є складовою програми соціального розвитку нескладно. Указом Президента України від 24 травня №717/2000 було затверджено Основні напрямки соціальної політики на період до 2000 року, в яких йшлося про те, що основними напрямками розв’язання проблеми зайнятості є, зокрема, сприяння соціальному захисту неконкурентноспроможних верств населення.

Створення додаткових робочих місць на підприємствах, установах, організаціях є видом соціального захисту громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці. Держава гарантує соціальний захист певних категорій громадян, надаючи дотації роботодавцям на вказані цілі.

Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін і знецінення трудових ресурсів.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. В Україні необхідне проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежними від людини обставинами.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.

Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві.

1. Основні документи, які регламентують розрахунки за страхуванням

Законодавство, що регулює загальнообов’язкове державне соціальне страхування, проходить процес реформування і поповнюється новими законодавчими актами.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Закон України від 02.03.2000 р. № 1533-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (далі Закон про страхування на випадок безробіття) набрав чинності тільки з 1 січня 2001 р. І є базовим законодавчим актом, який визначає платників страхових внесків, порядок їх реєстрації, обліку та відповідальність, а також розмір і порядок сплати страхових внесків на випадок безробіття. Однак у зв’язку з тим, що ставки на випадок безробіття повинні встановлюватися новим законом, у період з 1 січня 2000 р. до 22 лютого 2001 р. він застосовувався тільки в частині, що не стосується нарахування і сплати збору на випадок безробіття. Новий Закон страхування на випадок безробіття вніс велику кількість змін до системи страхування, а також впорядкував раніше встановлені іншими нормативними документами відносини в сфері соціального страхування на випадок безробіття.

Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 року № 2213-IIIV (далі закон про вставки) спрямований на запровадження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”.

Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” шляхом визначення розмірів до фондів з даних видів страхування та внесення змін до окремих законодавчих актів з метою приведення їх у відповідність до норм вищезазначених законів. Згідно з цим Законом на 2001 рік для роботодавців установлено два