Аудит использования трудовых ресурсов

Вступ

В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші об'єкти,що хазяюють, вступають у договірні відносини по використанню майна, коштів, проведенню комерційних операцій і інвестицій. Довірчість цих відносин повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію. Вірогідність інформації підтверджується незалежним аудитором.

Власники, і насамперед колективні власники - акціонери, пайовики, а також кредитори, позбавлені можливості самостійно переконатися в тім, що всі численні операції підприємства, найчастішедуже складні, законні і правильно відбиті в звітності, тому що звичайно не мають доступу до облікових записів, ні відповідного досвіду, і тому мають потребу в послугах аудиторів.

Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними законодавства необхідно державі для прийняття рішень в області економіки й оподатковування.

Аудиторські перевірки необхідні державним органом, судам, прокурорам і слідчим для підтвердження вірогідності цікавлючої їхньої фінансової звітності.

Потреба в послугах аудитора виникла в зв'язку з наступними обставинами:

1) можливість необ'єктивної інформації з боку адміністрації у випадках конфлікту між нею і користувачами цієї інформації (власниками, інвесторами, кредиторами);

2) залежність наслідків прийнятих рішень (а вони можуть бути дуже значні) від якості інформації;

3) необхідність спеціальних знань для перевірки інформації;

4) часта відсутність у користувачів інформації доступу для оцінки її якості.

Усі ці передумови привели до виникнення суспільної потреби в послугах незалежних експертів, що мають відповідні підготовку, кваліфікацію, досвід і дозвіл на право надання такого роду послуг. Аудиторські послуги - це послуги посередників, що установлюють вірогідність фінансової інформації.

Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність функціонування ринку капіталу і дає можливість оцінювати і прогнозувати наслідки різних економічних рішень.

В умо­вах ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки від­бу­ли­ся по­мі­т­ні змі­ни в опла­ті пра­ці, яка за­ле­жить вже не тіль­ки від ре­зуль­та­тів пра­ці ро­бі­т­ни­ків, а й від ефектив­но­с­ті ді­я­ль­но­с­ті ви­ро­б­ни­чих під­роз­ді­лів.

Опла­та пра­ці – це за­ро­бі­ток, роз­ра­хо­ва­ний, як пра­ви­ло, в гро­шо­во­му ви­ра­же­ні, який за тру­до­ви­ми договорами вла­с­ник чи упо­в­но­ва­же­ний ним ор­ган ви­пла­чує за ви­ко­на­ну ро­бо­ту чи на­да­ні по­слу­ги.

Ура­ху­ван­ня пра­ці та за­ро­бі­т­ної пла­ти за­ймає од­не з центра­ль­них місць в си­с­те­мі об­лі­ку на під­при­єм­с­т­ві. За­ро­бі­т­на пла­та є ос­но­в­ним джереом до­хо­дів ро­бі­т­ни­ків фі­р­м, під­при­єм­с­т­в. Пра­ця пра­цю­ю­чих є необхід­ною скла­до­вою ча­с­ти­ною про­це­су ви­ро­б­ни­ц­т­ва, спо­жи­ван­ня та роз­по­ді­лу ство­ре­но­го про­ду­к­ту.

За­ро­бі­т­на пла­та – є ва­ж­ли­вим за­со­бом під­ви­щен­ня за­ці­ка­в­ле­но­с­ті пра­цю­ю­чих у ре­зуль­та­тах сво­єї пра­ці, її про­ду­к­ти­в­но­с­ті, збі­ль­шен­ня обсягів ви­ро­б­ле­ної про­ду­к­ції, по­ліп­шен­ня її яко­с­ті та асо­р­ти­ме­н­ту.

Збі­ль­шен­ня ефе­к­ти­в­но­с­ті су­с­пі­ль­ної про­ду­к­ти­в­но­с­ті обу­мо­в­ле­но, на сам пе­ред, збі­ль­шен­ням ви­ро­б­ни­ц­т­ва та по­ліп­шен­ням яко­с­ті ро­бо­ти.

В умо­вах пе­ре­хо­ду на­шої еко­но­мі­ки на ри­н­ко­вий ме­ха­нізм функціону­ван­ня, ва­ж­ли­ви­ми за­да­ча­ми ста­ли: при­ско­рен­ня на­у­ко­во-технічно­го про­гре­су, зни­жен­ня ви­трат жи­вої пра­ці, ме­ха­ні­за­ція трудомістких ро­біт, по­ліп­шен­ня ви­ко­ри­с­тан­ня тру­до­вих ре­сур­сів, зменшен­ня зби­т­ків ро­бо­чо­го ча­су.

Під­при­єм­с­т­во са­мо­стій­но, але від­по­ві­д­но до за­ко­но­дав­ст­ва, установлює шта­т­ний роз­клад , фо­р­ми і си­с­те­ми опла­ти пра­ці, преміювання. Ура­ху­ван­ня пра­ці і за­ро­бі­т­ної пла­ти - один із найважливіших і скла­д­них ді­ля­нок ро­бо­ти, що по­тре­бу­ють то­ч­них і операти­в­них да­них, у яких від­би­ва­єть­ся змі­на чи­се­ль­но­с­ті ро­бі­т­ни­ків, витра­ти ро­бо­чо­го ча­су, ка­те­го­рії робітни­ків, ви­ро­б­ни­чих ви­трат.

Тру­до­ві при­бу­т­ки ро­бі­т­ни­ка ви­зна­ча­ють­ся йо­го осо­би­с­тим тру­до­вим вне­с­ком з ура­ху­ван­ням кі­н­це­вих ре­зуль­та­тів ді­я­ль­но­с­ті під­при­єм­с­т­ва або фі­р­ми. Во­ни ре­гу­лю­ють­ся по­да­т­ка­ми і ма­к­си­ма­ль­ни­ми роз­мі­ра­ми не обмежу­ють­ся. Мі­ні­ма­ль­ний роз­мір опла­ти пра­ці вста­но­в­лю­єть­ся законодавством.

Не­об­хід­но ство­рю­ва­ти еко­но­мі­ч­но до­сто­ві­р­ну та об­гру­н­то­ва­ну інфор­ма­цію про ви­ко­нан­ня но­р­ма­ти­вів та ди­на­мі­ки по­ка­з­ни­ків про пра­цю, стежен­ня за до­три­ман­ням спів­від­но­шен­ня ро­с­ту про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці та заробі­т­ної пла­ти, за зме­н­шен­ням не­ви­ро­б­ни­чих ви­трат скри­тих та яв­них збитків ро­бо­чо­го ча­су, сти­му­лю­ван­ня пра­ці на під­при­єм­с­т­ві.

На ос­но­ві ці­єї ін­фо­р­ма­ції здій­с­ню­єть­ся ко­н­т­роль за ви­ко­нан­ням робо­чо­го ча­су на під­при­єм­с­т­ві, впро­ва­джен­ня про­гре­си­в­них ме­то­дів пра­ці, до­три­ман­ням пра­ви­ль­но­го спів­від­но­шен­ня між ро­с­том про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці та за­ро­бі­т­ної пла­ти.

На під­при­єм­с­т­ві об­лік чи­се­ль­но­с­ті ро­бі­т­ни­ків та слу­ж­бо­в­ців, їх заробі­т­ної пла­ти є до­ку­ме­н­та­ль­ним, до­сто­ві­р­ним та од­на­ко­вим у всіх галузях го­с­по­да­рю­ван­ня. Ро­бі­т­ни­ки ре­а­лі­зу­ють п