Безробіття і його види

ВСТУП

Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід’ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України „Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітнього населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Якщо розглядати безробіття в контексті об’єктно-суб’єктних відносин, то на відміну від більшості потітекономічних категорій, у яких відносини між певними суб’єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БЕЗРОБІТТЯ

Безробіття – невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки. Вже в другій половині XVIII ст. в Великобританії були масові виступи робітників (рух лудитів) проти застосування машин, використовування яких в виробництві супроводжувалося формуванням армії „зайвих” людей. В наступні два століття – ХІХ і ХХ – кількість безробітніх безперервно збільшувалась, і в 1995 р. тільки в промислово розвинутих країнах кількість незайнятих робітників досягля рекордного рівня – 635 млн. чоловік.

Першу спробу з’ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам – розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

Як показує статистика, кількість безробітніх значно збільшується в періоди криз і зменшується в періоди підйомів. Так, під час світової економічної кризи 1857 р. в англійській металообробній промисловості безробіття перевищувало 12%, коли в безкризовому 1853 р. складало лише 2%. Різке збільшення кількості безробітних спостерігалося в 1857 р. і в США: в Нью-Йорці, наприклад, кількість безробітних перевищила 150 тис. чоловік.

Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-ті роки ХХ ст., особливо в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли нею було охоплено 15-25% працездібного населення розвинених країн. В С