Аналіз поглядів основних преставників історичної школи Німеччини

Курсова робота на тему:

Аналіз поглядів основних представників історичної школи Німеччини

План

Вступ

1. Фрідріх Ліст — економіст-геополітик

2. Німецька історична школа

3. Походження і розвиток історичної школи

4. Критичні ідеї історичної школи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Німеччина, на відміну від Англії і Франції, в даний період (середина XIX століття) була економічно менш розвиненою країною, розділеною на дрібні держави аж до 70-х років XIX століття. Тому розвиток економічної науки в Германії має свої особливості. Німецька політична економія формувалася під впливом англійських і французьких теорій, зокрема учень Мальтуса і Бастіа.

Німецька політична економія не прийняла ідеї єдності економічної теорії для різних країн, але ввела національну політекономію.

Історичний напрям в політичній економії намагався намітити третій шлях між крайнощами економічного лібералізму і утопічного соціалізму. Прихильники цього напряму відкинули революцію і не ставили під сумнів приватну власність. Проте вони вважали за недостатнє уявлення про людину як про егоїстичний Homo economicus, зацікавленому тільки в особистій вигоді, не приймали формулу «Laissez faire» і надавали велике значення національним історичним і географічним особливостям, "відчуттю спільності" і економічної ролі держави.

Висунуті історичною школою ідеї заповнюють всю другу половину XIX століття. Найбільшого розквіту вони досягають протягом останньої чверті його. Але дата їх походження сходить вище. Вона може бути віднесена приблизно до часу появи в 1843 році маленької книги Рошера "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". Щоб зрозуміти ідеї школи, треба звернутися до цієї епохи, бо виправдання і пояснення критики історичної школи знаходяться в тодішньому стані політичної економії.

У послідовників Ж.Б. Сея і Рікардо політична економія все більш і більш приймала абстрактний характер. Біля деяких з них вона зводиться до незначної кількості теоретичних положень, що сформульованих на зразок геометричних теорем і відносяться головним чином до міжнародної торгівлі, фіксації норми прибули, заробітної плати і ренти. Якщо навіть визнати точність цих теорем, то все-таки вони далеко не достатні для пояснення всієї різноманітності економічних феноменів або для керівництва в нових практичних проблемах, які еволюція промисловості щодня ставить перед державними людьми. Проте найближчі учні Рікардо і Сея в Англії і на континенті - Мак-куллох, Сеніор, Шторх, Рау, Гарнье, Россі - продовжують створювати їх, нічого значно не додаючи до них. Таким чином, політична економія застигла в їх руках, перетворившись на купу тьмяних доктрин, зв'язок яких з конкретним економічним життям все більш і більш вислизає від погляду, у міру того як віддаляєшся від батьківщини їх. Можна було б, правда, зробити виключення для Стюарта Мілля. Але його "Підстави" датуються 1848 роком, а історична школа тоді вже існувала. З часу Адама Сміта, книга якого настільки різностороння і приваблива, політична економія, здається, страждає, по вираженню Шмоллера, чимось на зразок анемії.

Таке враження було дуже добре виражено в статті Арнольда Тойнбі про стару політичну економію. «Логічне мистецтво, - пише він, - стає достовірним зображенням дійсного миру. Не то, щоб Рікардо, благонадійна і добра людина, при дослідженні сам свідомо бажав або передбачав, що мир його "Початків" був світом, в якому він жив; а то, що він несвідомо звикся розглядувати закони, правильні тільки для суспільства, створеного їм в його кабінеті у видах наукового аналізу, застосовними до складного суспільного життя, що бушувало навколо нього. Це змішення було посилене деякими з його послідовників і зробилося ще значнішим в погано обізнаних популярних книжках, що висловлювали його доктрини». Іншими словами, існує розлад, що все більш позначається, між економічною теорією і конкретною дійсністю. І цей розлад росте щодня у міру того, як перетвориться промисловість, висуваючи непередбачені проблеми, будить до життя нові соціальні класи і, нарешті, перекидаючись на країни, економічні умови яких інколи відмінні від тих, які в Англії і Франції викликали засновників на роздуми.

Можна було ослабити цей розлад між дійсністю і теорією двома способами: або за допомогою аналізу відтворити нову, гармонійнішу і доступнішу теорію - цим шляхом підуть з 1870 року Менгер, Джевонс і Вальрас; або вдатися до ще рішучіших заходів, відкинути всяку абстрактну теорію і зробити зображення дійсності єдиним предметом науки - цей шлях був вибраний із самого початку, і по ньому пішла історична школа.

Правда, ще вщент історичної школи деякі письменники указували на небезпеку, якою загрожувало науці зловживання абстракціями. Сисмонді, сам історик, дивився на політичну економію як на "моральну" науку, де "все зв'язано". Він хотів, щоб економічні феномени вивчалися в тій соціальній і політичній середі, в якій вони виникають. Він критикував спільні теореми Рікардо і вітав ретельне спостереження над фактами.

Ще з більшою силою обрушувався на класичних економістів Лист. Його докори не зупинялися на Рікардо, вони добиралися до самого Сміта. Користуючись історією як знаряддям доказу і приймаючи "національність" за базу своєї системи, він підпорядкував всю торгівельну політику том

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать