Шляхи подолання банкрутства підприємства та його виходу з кризи на сучасному етапі

Вступ

Актуальність роботи. Актуальність даної роботи полягає в тому, що у процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи конкурентів.

Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячений процесу банкрутства, визначенню його причин, ознак та наслідків. Другий розділ присвячено санації підприємства, її видів, форм та моделей. В третьому розділі міститься альтернативні шляхи виходу підприємства з кризи та недопущення його неплатоспроможності.

1 . Банкрутство підприємства: його суть та ознаки

1.1 Поняття банкрутства. Суб’єкти банкрутства

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканість. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності.

Наразі точиться також дискусія про те, який, шлях є більш ефективним: ліквідація підприємства та розпродаж його активів чи реструктуризація цього підприємства. Швидка ліквідація може скоротити витрати часу, особливо для кредиторів, які, можливо, не мають достатньо інформації та ресурсів для того, щоб дочекатися більш виграшного закінчення справи. Окрім цього, ліквідація може сприяти прискореній передачі ресурсів більш ефективному власнику. Ліквідація підприємств є менш прийнятною у країнах з перехідною економікою, тому що звільнені таким чином ресурси часто не можуть достатньо швидко знайти іншого власника та бути використаними у інших видах господарської діяльності. Через недостатньо розвинутий ринок вільні капітали, земельні та трудові ресурси можуть залишатися без використання протягом тривалого часу. Наявність розвинутого ринку капіталів є необхідною умовою для ефективного застосування закону про банкрутство. У протилежному випадку найбільш ефективні потенційні інвестори, які належним чином оцінюють відповідне підприємство і здатні вивести його з фінансової кризи, можуть не отримати необхідні фінансові ресурси. Натомість, прихильники реорганізації твердять, що активи відповідних підприємств будуть приносити більше користі, якщо вони і надалі будуть працювати. Також у відповідний час можуть бути відсутні потенційні покупці, які в змозі належним чином оцінити відповідне майно та заплатити відповідну ціну за нього. У цьому випадку більш прийнятним рішенням для усіх сторін може бути збереження підприємства та його подальша робота, що принесе їм вищі надходження, ніж від продажу неплатоспроможного підприємства.

Однак, останнім часом у законодавстві розвинутих країн спостерігається тенденція до зближення і поєднання зазначених принципів. Особливість даної галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання. Завдання, яке має вирішувати законодавство про неплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності (оздоровлення) боржника, або, як у випадку неможливості його вирішення, проведення справедливого розподілу майнових збитків серед усіх суб’єктів права, чиї інтереси можуть бути заторкнуті неплатоспроможністю боржника.

В українському законодавстві банкрутство визначається як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків господарюючого суб’єкта в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне за