Основні риси перехідної економіки України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Перехідна економіка як об’єктивна необхідність для встановлення ринкових відносин

1.1 Причини і передумови перехідної економіки України

1.2 Характерні риси перехідної економіки України

1.3 Специфіка дій об’єктивних економічних законів в перехідний період

Розділ 2. Характеристика рівня продуктивних сил і виробничих відносин в процесі трансформаційних зрушень в економічному житті України

2.1 Результати змін у відносинах власності

2.2 Якісні зрушення в продуктивних силах як матеріальні бази економічної системи

2.3 Роль держави в забезпеченні соціально-економічних перетворень в перехідній економіці

Розділ 3. Перспективи становлення ринкової економічної системи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У багатьох публікаціях вітчизняних та зарубіжних економістів і політиків стверджується, що в Україні відбувається або повинен відбутися перехід до ринкової економіки та її різних моделей і що цей період триватиме довго (висловлюються думки, що після подолання економічної кризи перехідний етап становитиме декілька десятиліть). Інші учені стверджують, що головними ознаками перехідного періоду в Україні є перехід від індустріальної до постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку, від державного соціалізму до змішаної економіки; від одного способу виробництва до іншого, від одного базису до іншого; від соціалістичної моделі розвитку економіки до основ ринкової демократії, від одного стану економіки до іншого. Залежно від цього по-різному визначають зміст перехідної економіки, характеризуючи його як перетворення усієї системи соціально-економічних відносин, формування реальних ринкових відносин, створення відкритої національної ринкової економіки, побудову основ постіндустріального суспільства, процеси капіталізації суспільно-економічного ладу чи створення дикого капіталізму.

Саме в цьому полягає актуальність обраної нами теми «Основні риси перехідної економіки України».

По-різному тлумачаться економіка, економічна система від яких потрібно переходити до іншої економіки, системи тощо. Переважна більшість авторів називають її адміністративно-командною системою, окремі – плановою економікою, соціалістичним устроєм, державним соціалізмом, базисом, що ґрунтується на позаекономічній залежності [1;201]. Водночас більшість авторів визнають, що період зміни одного типу економіки (адміністративно-командної системи тощо) іншим (ринковою економікою та ін.) є перехідним періодом. Останній можна визначити як особливий період, протягом якого економіка країни або групи країн переходить в істотно інший стан внаслідок докорінної трансформації економічної системи. Перехідний період в Україні розпочався 1991 р.

Розділ 1. Перехідна економіка як об’єктивна необхідність для встановлення ринкових відносин

1.1 Причини і передумови перехідної економіки України

Оскільки сутністю перехідного періоду є докорінна трансформація економічної системи, то необхідно з’ясувати тип економічної системи, що існував до перехідного періоду, з одного боку, і тип економічної системи, яка розвиватиметься у процесі перехідного періоду та після нього, з другого. Найбільш розповсюдженою характеристикою економічної системи, що існувала в Україні та інших країнах, колишніх республіках СРСР, є поняття «адміністративно-командна система», проте ця назва характеризує лише один з елементів економічної системи – її господарський механізм або управлінський аспект. Цей аспект є важливим, але не визначальним. Визначально синтезуючим аспектом при характеристиці типу економічної системи є тип економічної власності, передусім власності на засоби виробництва.

В СРСР 92 % власності було зосереджено в руках держави. Звідси випливає висновок, що невід’ємною ознакою такої системи, а отже, складовою поняття, що відображає тип цієї системи, є термін «державний».

Державна власність (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, об’єкти інтелектуальної власності і частку національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет тощо) може бути різною за своєю соціально-економічною сутністю. Це залежить, по-перше, від типу управління цією власністю; по-друге, від того, хто привласнює основні результати праці, створені працівниками державних підприємств; по-третє, від характеру самої праці; по-четверте, від характеру влади (економічної, політичної), оскільки власність і влада діалектично взаємопов’язані між собою [12; 90].

Управління виробництвом і власністю в СРСР мало адміністративно-командний характер. Це означало, що кожному регіону, республіці, галузі, підприємству директивно надсилались з єдиного центру показники господарської діяльності, виділялися обсяги ресурсів і фонду заробітної плати, визначалася номенклатура продукції, споживачам внаслідок цього нав’язувались значною мірою неякісні товари і послуги. Все це формувало витратний характер економіки, низьку ефективність виробництва (за рівнем виробництва ВВП у розрахунку на душу населення СРСР відставав від розвинених країн світу приблизно в 10 разів). Адміністративно-командна система управління поширювалася також на сільське господарство, споживчу кооперацію. Господарський розрахунок був формальним, виробництво здійснювалось заради виробництва, існував товарний дефіцит. Водночас практика складання п’ятир

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать