Неможливість абстрагуватись

Неможливість абстрагуватись

Лиш той життя і волі вартий,

хто кожен день за них іде на бій.

Й.В. Гете

1 Огляд світу сьогоднішнього

Що являє собою ХХІ століття? – Відчай, самотність людини, відчуття нею своєї приреченості та загнаності. А, можливо, наш вік це просто псевдореальність, яка створена для перетворення людини в тварину, яка б керувалась власними інстинктами і для якої створюється видимість благополуччя? Або це час, коли “технічний монстр” повністю підкорить наші душі і зробить нас “гвинтиками” своєї великої машини? Ознаки часу сьогоднішнього можна було б перераховувати і далі, однак обмежимось “найкричущими”. Всі вони вказують на певну безвихідність, навіть абсурдність (як сказав би Камю) становища особистості . Ми втрачаємо опору під ногами, намагаємось віднайти смисл, але щось його закриває від нас. Тому пробуємо втікти від сутності , і запитань про неї, а вони знову наздоганяють, не відкриваючись перед нами, постаючи в іншій формі . Опиняємось в замкнутому колі, його початок тотожний кінцю, рух по ньому є вічним, отже й людина вічно шукатиме відповіді , не знаючи, що вона її мала, перебуваючи на початку. Рух по колу віддаляє нас від суті, а в точці, що є діаметрально протилежною до вихідної відбувається її заперечення. За тим слідує шлях до кінцевої точки (вона і є початковою) і нового віднайдення вічних істин. Цим завершується повний цикл розвитку.

Перш ніж вертатись до початку (що одночасно йти вперед, за Гегелем), необхідно осмилити ситуацію, яка склалася. Тут приходимо до проблеми, яка була зазначена у заголовку. Так, саме неможливість абстрагуватись і породила дану статтю. Проблеми сучасності стоять настільки гостро, що їх просто не можна не помічати. З’являється необхідність діяти.

Для успішного вирішення будь-якої проблеми, її потрібно сформулювати. Але, чи можна поставити таке запитання, відповідь на яке, дала б спосіб розв’язання проблеми? Напевне, що ні, в крайньому випадку, зараз. Проте, можна визначити комплекс проблем, які будуть характерезувати світ таким, яким він постав в ХХІ ст.

Першою проблемою сучасності, яку хочеться виділити, є духовна криза. Вона заключається в нівелюванні вічними, неписаними правилами, які виступали універсальними регуляторами людських відносин і водночас були орієнтирами , що вказували шлях, яким особистість повинна йти. Затуливши світоглядні горизонти для людини, її залишили ні з чим, в її серці виникла пустота, безмежне провалля, які кожен намагається заповнити як йому під силу. За відсутності міцного підгрунття, це зробити неможливо, а тому дійсно вистояти змогли тільки ті, які зберегли зв’язок поколінь, міцний дух та почуття відповідальності за власні дії. Інші тікають від свого “Я” і пробують знайти себе в іншому . Але це не допомагає подолати безвихідність, віднайти основу життя, а лише на певний час дозволяє забутись, поки знову не прийде час смутку, туги по чомусь далекому і незвичному, що виходить за рамки буденності і допомагає перемогти її.

Усе вище назване безпосередньо стосується людини, отже духовна криза є нічим іншим як кризою людини. Про одну досить характерну ознаку, яка вказує на дану проблему говорив К. Ясперс, коли зазначав про розчарування людей в можливості досягнення трансцендентного[1] . А таким чином, людина починає відчувати свою кінечність, це ж призводить до втрати смислу . Вона починає хапатись за сьогоднішній день як за останню надію на порятунок. Вчора минуло, завтра може ніколи не настати, а зараз, ця мить, із нею. Якщо завтра неможливо перетворити на справжнє сьогодні, тоді починається нудьга і намагання якнайшвидше із ним покінчити (із ненависним днем, який невідомо чому прожитий), і знову забутись.

Коли Ніцше сказав, що Бог мертвий, він скоріше проголосив вирок людині. Так як ідеї Бога, безсмертя надавали людському життю вищої мети, що полягали в можливості досягти їх. І навіть підміна Бога ідеєю про вічне повторення не змогла задовольнити духовних запитів сучасності. Повноцінній особистості потрібна не можливість постійно проживати те ж саме життя, а знати, що воно має сенс, що її боротьба в кінцевому результаті призведе до єднання з безмежним, вічною і незнищенною Силою , абсолютним Духом.

В контексті вище зазначеної кризи людської особистості можна виділити проблему самотності . Для даного стану характерне відчуття відчудженості як від інших людей, так і в деякій мірі від реальності в цілому. В цей час з’являється відчуття того, що тебе не розуміють інші; зв’язок (духовний) між індивідом і оточенням може повністю розірватись. Самотність може досягати своїх крайніх меж і тоді людина відчуває відчай, страх, вона сконцентрована на власному внутрішньому світі. Але така замкнутість може призвести до виходу людини за межі об’єктивної реальності і її зустріч із трансцендентним. Однак, для досягнення останнього мало лише пережити граничну ситуацію, потрібно захотіти зрозуміти її суть і піти вказаною дорогою. Тому-то мало хто сьогодні відкриває справжню істину після того, як переживають граничні ситуації. Для одних це просто гра, для інших – нещасний випадок. Тільки одиниці прагнуть відповісти на питання, поставлені буттям.

Окрім відносин “людина-буття”, зазнали змін і відносини “людина-людина”. Вище вже говорилось про самотніст

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать