Формування зовнішньої політики об'єднаної Німеччини у період із 1989 по 1999 рік

Світлана Куріленко,

аспірант кафедри всесвітньої історії

Донецького національного університету

Формування зовнішньої політики Об'єднаної Німеччини у період із 1989 р. по 1999 р.

У статті розглядається зовнішня політика Німеччини з 1989 р. по 1999 р. Досліджуються основні пріоритети і напрямки зовнішньої політики співробітництва Німеччини з передовими країнами Європи. Також здійснена спроба визначити розвиток сучасної Німеччини, що свою міжнародну політику проводить у радикально змінених міжнародних умовах.

У 90-і роки ХХ століття Об'єднана Німеччина проводила свою зовнішню політику в радикально змінених міжнародних умовах. Вони обумовлені об'єднанням і значним посиленням німецької держави, порушенням колишньої рівноваги в Європейському співтоваристві, дезінтеґрацією СРСР, утворенням політичного вакууму в Центральній і Східній Європі. На думку багатьох політологів-фахівців з питань зовнішньої політики, Німеччина успішно скористалася цими сприятливими для себе умовами для переходу до нової зовнішньої політики, що адекватно відповідає її економічній потужності і зростаючому міжнародному політичному впливу [1, 2].

Останнє може істотно змінити не тільки долю європейського співтовариства, але й формування політичної карти світу в цілому. Це зазначають такі російські дослідники як О.О. Ахтамзян [3], Б.О. Шмельов [2], а також фахівець німецької сторони - М. Фішер [6]. Разом із тим певний науковий інтерес може становити і думка дослідників, які не належать до жодної із зацікавлених сторін. Це сприятиме більш об'єктивному аналізу зовнішньополітичних процесів Об'єднаної Німеччини. Саме таку думку ми й маємо на меті викласти в даній публікації.

Нова зовнішня політика Німеччини починає свій відлік у системі координат і цінностей колишньої ФРН - європейської інтеґрації, атлантизму, забезпечення європейської безпеки. Окрім того, Німеччина заявляє про збереження вірності союзам, організаціям, цінностям і зовнішньополітичній практиці, що визначала її поведінку в період до об'єднання. У той же час прослідковуються претензії Німеччини на лідерство у міжнародному співтоваристві та системі західних союзів і міжнародних організацій. Раніше членство в цих організаціях було для неї інструментом забезпечення рівноправності та мало формальний характер через обмеження, що накладалися суверенітетом [1]. Тепер Об'єднана Німеччина пов'язує з ними злам колишньої ієрархії відносин і своє владно-політичне посилення на міжнародній арені.

На початку 90-х років ХХ століття ФРН збільшує зовнішньополітичну активність у процесі відстоювання свого права на національну "нормальність" і міжнародну відповідальність. Це означає підведення риски під нацистським минулим, відмову від колишніх самообмежень і забезпечення оперативного простору для нової зовнішньої політики. У партнерів і союзників Німеччини ці процеси викликають суперечливі почуття. З одного боку, вони підтримують відмову Німеччини від продовження "їзди на підніжці", вимагаючи, щоб вона поставила свій потенціал на службу загальним цілям. З іншого боку, партнери і союзники побоюються, що узяття на себе Німеччиною великих зобов'язань і відповідальності зміцнить її позиції європейського лідера, але зашкодить їх власним інтересам [2]. Такі підозри посилюють недовіру до Німеччини і спонукують її партнерів по ЄС (у першу чергу Францію і Великобританію) проводити модернізовану політику рівноваги.

При проведенні нової зовнішньої політики Німеччина ефективно використовує свою економічну міць, значні фінансові ресурси, зростаючий вплив у міжнародних організаціях, свої можливості найбільшого кредитора держав, що реформуються, охоче узяту на себе роль "адвоката" країн Центральної та Східної Європи, СНД, Росії. У той же час, щоб не виявитися в ізоляції і використовувати західні структури як опору й інструмент легітимації своїх зовнішньополітичних дій, Німеччина змушена була враховувати наявність значного потенціалу недовіри до себе в зовнішньому світі [1-3].

Актуальність і новизна статті обумовлюється роллю і значенням об'єднаної Німеччини як важливої дієвої особи мінливого світу. Німеччина є світовою торговою державою, членом "сімки" високорозвинених індустріальних держав, провідною силою у новоствореному європейському фінансово-економічному і політичному союзі, впливовим членом європейських і трансатлантичних організацій, найважливішим партнером США по НАТО. Спираючись на цей потенціал і свою роль, що підсилилася на світовій арені, сучасна Німеччина з 1990 р. починає формувати нову зовнішню політику. Ця політика впливає на міжнародно-політичні та світогосподарські процеси.

Метою даної роботи є вивчення основи зовнішньої політики Німеччини в проблемно-хронологічних рамках, а також дослідження становлення, проблем і перспектив нової зовнішньої політики об'єднаної Німеччини і виявлення стійких тенденцій, що розвиваються в ній.

Хронологічні рамки нашого дослідження визначають напрямок аналізу явищ і тенденцій зовнішньої політики Німеччини. У той же час основна увага приділяється періоду з 1989р. по1999 р., який характеризується закінченням "холодної війни", об'єднанням Німеччини, переходом до постбіполярного світу.

Порушена нами проблема попередньо розглядалася в роботах таких дослідників, як А.А. Ахтамзян, І. Айгендорф, А. Барінг, І. Братчикова, Ч. Джеффері, А. Загорський, І. Кузьміна, Х. Кюнг, Д. Марш, Ю. Павлов, С. Погорєльс