Місце зовнішніх міграцій населення в Донбасі у відновленні і формуванні його трудових ресурсів у 1943 - 1951 роки

МИКОЛА АЛФЬОРОВ,

здобувач кафедри історіографії, джерелознавства, археології, методики викладання історії Донецького національного університету

МІСЦЕ ЗОВНІШНІХ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ В ДОНБАСІ У ВІДНОВЛЕННІ І ФОРМУВАННІ ЙОГО ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У 1943 - 1951 рр.

У статті вперше досліджуються демографічні та міграційні процеси, простежується роль зовнішніх міграцій у формуванні трудових ресурсів на Донбасі у 1943-1951 рр. Показані деякі аспекти державної демографічної та міграційної політики, співвідношення і роль природного та механічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області і формування її трудових ресурсів у повоєнні роки.

На сучасному етапі розвитку суспільства багато уваги приділяється вивченню так званих білих плям в історії. Однією з них є міграційні та демографічні процеси у 1943-1950-ті роки, як в Україні в цілому, так і в Донбасі зокрема. Це стосується і періоду 1943-1951 рр., коли розпочиналося та йшло повоєнне залюднення Донбасу. Хоча тема відбудови Донбасу в роки Великої Вітчизняної війни та у повоєнний час була у радянській історіографії хрестоматійною, і їй було присвячено велику кількість загальних праць і тематичних монографій, але у першу чергу досліджувалися роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, відновлення органів влади, відбудови окремих галузей господарства та підприємств, особливо вугільних та металургійних. В деяких працях йшлося й про формування робітничих кадрів, але розглядалася головним чином роль шкіл фабрично-заводського навчання у створенні кваліфікованих кадрів важкої промисловості, а демографічні та міграційні процеси, що складали основу залюднення й відновлення та формування трудових ресурсів регіону, не розглядалися. В узагальнюючих працях ці процеси зведено, як правило, до положення, що Донбас відбудовувала уся країна, що не дає уявлення про їх хід [1]. З числа монографій слід відзначити численні праці відомого дослідника відбудови Донбасу М.Ф. Хорошайлова, у яких розглянуто відновлення та роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, відбудова окремих підприємств, роль соціалістичного змагання у процесі відбудови промисловості [2]. За тим же принципом побудовано й праці інших дослідників цього періоду історії Донбасу, які уточнюють окремі деталі, але теж не розглядають міграційні та демографічні проблеми, роль зовнішніх міграцій на відтворення і формування трудових ресурсів Донбасу у цей час [3]. Сучасна українська історіографія теж не досліджує цього питання. Практично всі дослідники оперують тільки даними переписів 1939 та 1959 рр. Отже, дослідження відновлення демографічної картини Донбасу та його трудових ресурсів через призму міграційно-демографічної політики залишаються актуальними й сьогодні.

Мета статті - на основі комплексного аналізу здобутків історіографії, вивчення архівних матеріалів та періодичних видань дослідити процес зовнішніх міграцій населення і їх роль у відновлення трудових ресурсів Донбасу (у межах сучасних Луганської і Донецької областей) у 1943-1951 рр., їх вплив на зміни демографічної картини регіону.

Виходячи з рівня розробленості питання, джерельною базою дослідження можуть бути тільки документи того часу, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, державних архівах Донецької та Луганської областей.

Остаточне визволення Донбасу восени 1943 р. поставило питання про відбудову його промислового потенціалу, зруйнованого під час окупації, щоб забезпечити потреби воєнної промисловості у вугіллі та металі, й залюднення Донбасу, щоб забезпечити його необхідними трудовими ресурсами. Щоправда, якщо перше завдання ставилося ще до остаточного визволення регіону, то усвідомлення другого відбувалося поступово, що знайшло своє відображення у відповідних постановах ДКО, РНК, ЦК ВКП(б). Так ще Постанова РНК УРСР "Про організацію видобутку вугілля і відбудову шахт Донбасу" від 15 лютого 1943 р. і Постанова ДКО "Про відбудову вугільних шахт Донбасу" від 22 лютого 1943 р. передбачали, з огляду на бойові дії, виконання відбудовчих робіт місцевими робітниками та службовцями, але вже Постанова ДКО "Про першочергові заходи з відбудови вугільної промисловості Донбасу" від 26 жовтня 1943 р. виходила з того, що у регіоні немає достатньої кількості робочої сили, зобов'язавши, зокрема РНК УРСР, ЦК КП(б)У та інші установи мобілізувати для робіт з відбудови шахт 125 тис. осіб з числа працездатного сільського населення, у тому числі 100 тис. з УРСР. Окрім того, у жовтні-листопаді 1943 р. НКО повинен був мобілізувати 50 тис. призовників старшого віку на відбудову шахт. До лютого 1944 р. мала бути відновлена мережа шкіл фабрично-заводського навчання (ФЗН) контингентом у 40 тис. осіб і мережа ремісничих училищ (РУ) на 10 тис. осіб. Усі мобілізовані звільнялися від призову до РСЧА. ЦК ВЛКСМ зобов'язувався мобілізувати 5 тис. осіб на відбудову шахт, а Наркомвугіллю дозволялося повернути на вугільні підприємства одну тисячу керівних та інженерно-технічних працівників з числа евакуйованих [4]. А тим часом з вересня 1943 р. формуються бригади, відбудовчі загони з учнів ФЗН та РУ для відбудови і монтажу енергетичних і металургійних підприємств Донбасу. У їх складі було 20 тис. учнів другого класу РУ та випускників ФЗН [5]. То якою ж була демографічна ситуація у регіоні?

У багатьох працях за точку відліку чисельності населення регіону беруться дані на січень 19