Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Напередодні від’їзду із Вільнюса до Луцька - шляхом Великого Литовського князя Вітаута, що пролягав до місця Коронації Великого Князя Короною Європейськими Монархами 1429 року, керівники акції: театральної, хорової, танцювальної груп, скаутів, байорів зійшлись до Міської Ратуші.

У той час, на Майдані, перед Ратушею, відбувалося історико-етнографічне дійство: все дихало, жило глибокою сивою історією... Литовці, одягнені в національний середньовічний одяг: аукштайтія, жемайтія, дзукія, сувалкія та інші - виготовляли і представляли, а бажаючим - дозволяли попробувати себе у роботі з древніми ремеслами: кування, різьблення, плетіння лози, ткання, гончарства, вишивки - прикрас роду, нації; підходь, спробуй і щось зробити сам; купи зроблене для пам”яті і побуту литовського етносу - це культура! Так, тут, на цьому невеличкому майданчику - все жило, творилось, віялось Великою Сивою Литвою... І наснагою учасникам подорожі до Луцька, бо світилася і святилася Богами історична дорога Великого Князя - так було 580 років тому!

Поважна історична місія сучасників перед Минулим і Майбутнім! Нам бачити і тепер оцінити ту Сиву давнину предків! Звичайно, із Часу держав Литви, Білорусі, України. Що думав, що чинив-діяв, чим жив і гризся Великий Князь Вітав? Адже і тоді передові Державні Мужі Європи думали про мир і безпеку своїх народів, своїх країн і хто є Той, хто має Волю, Дух, Мораль об’єднати народи для відсічі: підступній, жорстокій, лицемірній, цинічній Мокселі (назва Московії) ІХ-ХУІ сторіч, яка окупувала монастирями і опричниками землі фінських племен: меря, мурома, мещера, весь. Посол короля Франції Людовика ІХ Вільгельм де Рубрук, здійснивши подорож 1253 – 1255 роках до великої імперії Чингізидів, перебуваючи той час гостем у Хана, занотував побачене, почуте, чинне у книзі “Подорож у Східні країни”. Він відмітив абсолютно різні етноси на тогочасних землях Київської Русі і тодішнього улусу хана Мокселі – Московії, що кривавим хижаком збирала данину для Великого Хана, але значну частину присвоювала-крала собі. То з якою корупцією, із ким (собою?) нинішній Кремль, неначе бореться? Як відзначив Повноважний Посол України у Російській Федерації пан Костянтин Грищенко, що українці і росіяни “сильно відмінні (різні) і по моделі суспільного розвитку, і по світогляду”. А то психіка, мораль, стиль життя історичної і сучасної Московії. У тодішні часи нападала, по-вовчому, на слов’янські народи древньої Київської Русі, котрі із 1320 року ввійшли до складу Литовсько – Русько - Жемантійської Держави. Однак, нині психологія хижака не цивілізувалась: нападає, як звикла, шукаючи-вигадуючи собі будь-який привід, провокує, шантажує нації-країни, що звільнилися од Імперії Зла.

Нині, у вік ядерного безумства, така поведінка, мораль особливо небезпечна – стоїть надзвичайною пересторогою для Майбутнього Європейської Цивілізації! Сатаніст – самогубець, ядерним кадилом повчає без’ядерних правила жити-поводитись, а відтак влаштовує гарячі, холодні, терористичні, провокаційні війни: шантаж, погрози інформаційні; маніпуляції терактів і “анти терористичні” війни; протиставлення одних іншим, застосування ембарго; влаштовуючи і збагачуючись на кризах – далеко не має морального права, честі, відповідальності за діяння, за світовий порядок для всіх народів, країн у світогляді передбачень і поєднань моралі Великого Князя Литви Вітаута.

Лідер Проекту - депутат сейму, історик Казимир Уока. Адміністратор - Йонас Алекневічус. Значну допомогу надали Міністерство іноземних справ Литовської Республіки за Програмою підтримки і розвитку демократії.

Після настанови, уточнення маршруту, плану представлень у містах перебування учасників Дороги, паном Вітаутасом Алекневічуса – фотографування. Виїздили 23 серпня, 06 годині, 2009 року від Форум Палац, двома автобусами.

Уже недостатньо переоцінити, як і недооцінити Дорогу Великого Вітаута не тільки у світлі регіональної історії, подій тогочасних. Ми бачимо три Держави, що врятувалися від колоніального іга улуса Мокселі (Москви) - васала Золотої Орди, прохача ярлика на збирання данини для Великого Хана, а розбоєм і знищенням загарбувала “збирала” землі Великого Новгорада, Пскова, Рязані, Ростова та іже, грабуючи і спалюючи слов”янські міста і села, обманюючи, брешучи Ханам Золотої Орди (чия Культура не дозволяла не вірити Слову!). Бо цілують Невські-Рюриковичі чоботи хану на вірність, а попи-батюшки проповідують божественність Хана і клянуться у вірності господній, а водночас, свій родовід зраджують і доносять Ханові один на одного, і хто перший, і хто швидше. Це вже натура доносити царям, імператорам Росії, СССР: шостому відділу, парткому чи одразу у ЧК, НКВД, КГБ! І клястися у вірності, і повзти до чобота ханів, царів, секретарів, щоб першим поцілувати, а потім донести “зраду” на іншого, і просити ярлик, хадзуку, посвідчення сексота (секретного агента) для власної влади над жертвою. А у монастирях, церквах співали одним анафему - другим хвалу!

Карали і зраджували батько сина, син батька, брат брата, племінник племінника, витворюючи психологію мутанта – вампіра спадкоємця “слави велікой і большой страни, слави русского оружія”. Сікли голови, як це вправно робив Великий Петро своїм стрільцям, а “прорубуючи окно в Європу” заганяв у болота Півночі “крестьян” – селян: сільське господарство вели українці “Малоросії”. І на трупах, крові “построіл Северную Пальміру - століцу Расеї, Петербург”. І нині прославляється “сікач голів” “Голосом Расеї – бальшо