Моє ставлення до творчості О. М. Горького

Перш ніж почати писати, я задаю собі три питання: що хочу написати, як написати і для чого написати.

А. М. Горький.

Нещодавно дізнався, що Горький вносив великі суми в партійну касу більшовиків і був одним з головних їхніх, висловлюючись сучасно, спонсорів. Думаю, що пролетарське походження письменника, його бродячий життя в юності і раннє знайомство з революціонерами сприяли тому, що Олексій Максимович близько зійшовся з людьми, які поставили собі за мету повністю змінити світ шляхом насильства. Але ці зв’язки дуже сильно позначилися на його творчості.

У спадщині будь-якого письменника щось може подобається, а щось ні. Одне залишить байдужим, а інше приведе в захоплення. І це тим більш вірно для величезного і різноманітного творчості О. М. Горького. Ранні його твори-романтичні пісні і легенди-складають враження дотику з цим талантом. Це-справжнє мистецтво-піднесений склад і казкова метафоричність “Пісень” про Сокола І Буревісника. З них увійшли в нашу мову такі блискучі вирази, як, наприклад, “Божевілля хоробрих-ось мудрість життя!”, “Народжений повзати літати-не може!” та інші. Легенди про Ларрі і про Данко, взяті окремо, є чудовими зразками романтичної казки. Великий майстер зумів поєднати їх в одному творі – “Старуха Ізергіль”, героїня якого теж, здається, взята з легенди.

Роман “Мати” довгий час вважався центральної книгою письменника. Головним доказом цьому судженню служили слова Леніна про своєчасність роману, оскільки багато робітників брали участь у революції несвідомо. Але якщо художні достоїнства літератури міряти тільки політичною спрямованістю, вона вимре, виродиться. І в цьому романі відчувається, що Горький – видатний письменник. Статті, присвячені переживань Нилівни, наприклад, залишають дуже сильне враження. Образ ж Павла здається досить ходульним. Думаючи про ненависть революціонерів до уряду, дивуєшся м’якості поводження з ними. У “тісній” в’язниці сидять у камерах всього по троє-четверо, книжки читають, вільно розмовляють, передачі приймають без обмежень. Тут же згадуються страшні картини сталінських таборів, намальовані у творах Шаламова, Солженіцина, Домбровського та інших. Можемо порівняти і з тим, що зараз діється в наших таборах … І як подумаєш, що до цього привели країну такі, як Павло Власов …

Але найголовніше, що робить роман “Мати” неприйнятним для нас (як і поеми Маяковського, і “Піднята цілина”), – це виправдання ідеї насильства, необхідності революційного диктату.

З бідністю, неписьменністю, несправедливістю потрібно було боротися, але не кривавим терором. І не такими, як горьківський Сатин (п’єса “На дні”) або Челкаш (оповідання “Челкаш”), було замінювати горьківських ж Артамонових або Гордєєвим (“Справа Артамонових”, “Фома Гордєєв”). А саме це і сталося. Після роману “Мати” письменник створив ще чимало видатних творів, наприклад, трилогію про своє життя. Але співпраця з новою владою чимало пошкодило йому. І я часом думаю, як же Горький відповідав на свої три питання (дивись його висловлювання в епіграфі), коли писав про роботу ув’язнених на Біломор – Балтійському каналі? Мені завжди цікаво знайомиться з книгами Олексія Максимовича. Неправі ті, хто говорить про те, що потрібно відкинути його через непотрібність. Вони бачать в його творчості одне погане. Воно й справді було суперечливим. Однак, як сказав індійський письменник Р. Тагор, якщо закрити двері перед брехнею, то як у неї увійде істина?

Тому не будемо закривати двері, нехай суддею стане час. Але я думаю, великий письменник заслужив собі право назавжди залишитися в пам’яті людей.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать