Аналіз прибутку і рентабельності виробничо-господарської діяльності підприємства

Вступ
Вступ.........................................................................................................
1. Теоретичне дослідження прибутку та рентабельності.......................
1.1. Формування прибутку підприємства...............................................
1.2. Методи розрахунку прибутку від реалізації...................................
1.3. Розділ і використання прибутку......................................................
1.4. Система показників рентабельності.................................................
2. Аналіз прибутку і рентабельності виробничо-господарської діяльності підприємства......................................................................................................
2.1. Методи обробки економічної інформації в аналізі фінансової діяльності підприємства....................................................................................
2.2. Аналіз прибутку діяльності підприємства.......................................
2.3. Аналіз рентабельності діяльності підприємства..............................
3. Визначення резервів збільшення суми прибутку і рентабельності...
3.1. Визначення головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення діяльності підприємств......................................................................................
3.2. Резерви збільшення прибутку..........................................................
3.3. Резерви збільшення рентабельності.................................................
Висновок...................................................................................................
Список літератури...................................................................................

Вступ
В дипломній роботі висвітлюється рентабельність підприємства – котра невід'ємно залежить від прибутку.
Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством від основної діяльності є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарювання.
Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.
По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робот, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.
По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.
Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або доходність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; доходність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Рентабельність безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.
Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.
Класифікація показників рентабельності:
Госпрозрахункова рентабельність
- рентабельність окремих видів продукції (робіт послуг):
o прибуток від випуску, реалізації (собівартість);
o прибуток від випуску, реалізації (собівартість за мінусом матеріальних витрат);
o прибуток від випуску реалізації (вартість за оптовими цінами).
- рентабельність підприємств, організації установ:
o балансовий прибуток (авансова вартість);
o прибуток від основної діяльності (поточні витрати, собівартість);
o прибуток від основної діяльності (обсяг реалізації за оптовими цінами);
- рентабельність галузей економіки:
o прибуток галузі (головний капітал);
o прибуток галузі (поточні витрати);
o прибуток галузі (обсяг реалізації).
Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може групуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собівартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості; вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капіталі.
Для розрахунку рентабельності галузей береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями,
іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній
низькорентабельних і збиткових підприємств.
В даній дипломній роботі розглянуто рентабельність виробничо-комерційної фірми "Консалекс", яка створена в січні 1997 р. По організаційно-правовій формі - це товариство з обмеженою відповідальністю.
ТОВ ВКФ "Консалекс" є комерційною організацією, мета діяльності якої є отримання прибутку шляхом виробничо-комерційної діяльності.
Це мале підприємство займається виготовленням консервів на орендованих лініях. ТОВ ВКФ "Консалекс" працює в селищі Кохнівка Кременчуцького району.
Виробнича структура управління складається з:
Генерального директора:
1. Виконавчий директор.
- замісник виконавчого директора:
o по технологічним питанням – головний інженер; інженер механік, інженер по технологічному обладнанню, ремонтно-інструментальний відділ; відділ контролю якості.
o по виробництву – технолог; рибо роздільний відділ; фасовочний відділ; автоскладальне відділення.
o по загальним питанням – складський відділ; транспортний відділ, підсобне господарство; канцелярія:
- головний бухгалтер:
o бухгалтер
o бухгалтер касир.
Структура дипломної роботи викладена в трьох розділах. Перший розділ – теоретичне дослідження. В цьому розділі здійснюється аналіз макроекономічних показників рентабельності, що є відображенням економічного стану фірми "Консалекс", її розвиток, фінансова діяльність підприємства.
Другий розділ – аналітичний. Цей розділ виключає наслідки аналізу використані для виявлення тенденції, недоліків у фінансовій діяльності фірми, узагальнення результатів аналізу.
Третій розділ має про позиційно-впроваджувальний характер.

1. Теоретичне дослідження прибутку та рентабельності.
1.1. Формування прибутку підприємства
При прийнятті рішень, пов'язаних управлінськими процесами формування прибутку, використовується показник рентабельності капіталу, витрат та продаж.
Рентабельність є однією з базових економічних категорій економіки. Пояснення терміну "рентабельність" не визичає різних думок, оскільки під ним розуміється відношення, в чисельнику якого завжди фігурує прибуток. Рентабельність прибутку визначається як відношення прибутку до капіталу (активам), рентабельність витрат - як відношення прибутку до собівартості (витрат), рентабельність продаж відношення прибутку до ціни (виручки від реалізації).
При розрахунках показників рентабельності також виходять з різними величинами, складаючих прибуток, - балансовий прибуток, прибуток від реалізації, чистий прибуток.
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.
Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина вартості продукту, яки залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.
Необхідний і додатковий продукт - це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати.
Додатковий продукт - чистина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.
Прибуток - це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.
Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.
Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.
Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.
На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок
формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні.
ТОВ ВКФ "Консалекс" належить до такої галузі економіки як промислова.
Ця галузь займає першу сходинку поміж інших галузей економіки, таких як:
1. промислова галузь;
2. транспорт та зв'язок;
3. фінанси, кредит, страхування;
4. будівництво;
5. торгівля і громадське харчування
6. постачання і збут;
7. інші галузі.
Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток ринкових відносин; ціноутворенням.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є
його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 2000 рік. Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числу продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій .
Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.
По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (робот, послуг). Як правило цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).
По-друге, це діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування.
По-третє, ця діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.
До них належать:
· прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
· невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
· надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
· штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
· штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
· кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
· дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
· прибуток від завищення цін і тарифів;
· курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
· прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
· вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
· прибуток (збиток) від спільної діяльності.
З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.
Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають, важливе значення для ТОВ ВКФ "Консалекс" - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Мал. 1.1 Стурктурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Як вже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по різному трактують настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом "Про додаток на додану вартість" від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізованої продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається на справді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.
На мал. 1.1 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництв продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.
Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємства впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.
Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.
Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію - повну собівартість продукції.
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт тощо.
На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).
Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементам: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:
· відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);
· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
· витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
· інші витрати (відрахування в Держаний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).
Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.
У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія "собівартість", бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого Закону.
Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається, в типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.
1.2. Методи розрахунку прибутку від реалізації
Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб'єктам господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.
Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.
Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.
За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.
Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.
Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:
· визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
· порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
· виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
· розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.
Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.
Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.
Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховуються обчислена сума прибутку від випуску, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:
(1)
де Прп - прибуток від реалізації продукції;
Пзпп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;
Пвп - прибуток від випуску продукції;
Пзкп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.
Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.
Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).
Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому). Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.
ТОВ ВКФ "Консалекс" застосовує аналітичний метод розрахунку.
1.3. Розподіл і використання прибутку
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний і для задоволення різноманітних потреб. Прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самого підприємства і використовується ним для забезпечення господарської діяльності.
Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з : учасників одержує свою частку прибутку.
Пропозиції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг.
Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.
На мал. 1.2. зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі , плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість - після його запровадження).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:
- за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;
Мал. 1.2. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і формування чистого прибутку підприємства
- за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;
- за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;
- за приховування прибутку від оподаткування;
- за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);
- за прострочені банківські позички;
- за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;
- за інші порушення.
З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).
Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.
На мал. 1.3. зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства.
Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує і ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.
Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Мал. 1.3. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку підприємства
Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:
· зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) за використання прибутку на фінансування, реконструкцію та модернізацію активної частини основних фондів;
· зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10%) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);
· зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, на благодійну діяльність.
Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств також здійснюється з допомогою зменшення оподаткованого прибутку на суму витрат з чистого прибутку для утримання й експлуатації об'єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утворювались ним на час уведення в дію Закону про оподаткуванню прибутку.
1.4. Система показників рентабельності.
Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.
При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:
1) показники рентабельності продукції;
2) показники рентабельності капіталів (активів);
3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.
Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства.
Наприклад:
Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.
Друга група показників рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал.
Наприклад:
Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує ступінь використання підприємством фінансових ричагів для підвищення доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів.
Дані показники - практичні. Вони відповідають вимогам власників. Наприклад, адміністрацію підприємства інтересує віддача (доходність) всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на інвестуємий капітал; власників та учеридителів - доходність акцій.
Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторним залежностям. Розглянемо наступну залежність:
Ця формула розкриває зв'язок між рентабельністю всіх активів (або виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі (показників обороту виробничих фондів).
Економічний зв'язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно прискорювати обіг виробничих активів.
Розглянемо ще одну фактичну модель рентабельності:
Як бачимо рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від змінений рівня рентабельності продукції, швидкість обороту совокупного капіталу та співвідношення власного та займаного капіталу. Вивчення цих залежностей має доказну ціну для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки степені результатів своєї діяльності. З цієї залежності виходить, що при інших рівних умовах віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні займаних коштів в складі совокупного капіталу.
Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів.
Наприклад:
Дані показники дають уяву про ступінь важливостей підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з використанням його виробничого потенціалу. Концепція рентабельності розраховується на підставі притоку грошової "наличности", широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше приоритетна, тому що операції з грошовими потоками є признакою інтенсивного типа виробництва ознакою "здоров'я" економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.
Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуємих ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.
Підприємство на сам перед звертає свою увагу на проблеми контролю за змінами промислової виробничості і стараються знизити роль зовнішнього фактору, або фінансової виробничості. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропонуємі товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на використовуємі ресурси, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це "природним" шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислової виробничості, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.
Основні показники рентабельності:
· Рентабельність продукції;
· Рентабельність продаж;
· Рентабельність активів;
· Рентабельність текучих активів;
· Рентабельність власного акціонерного капіталу.
1. Рентабельність продукції (витрати) (Рпр) визначається відношенням прибутку від реалізації продукту від реалізації продукції (Пр) до повної собівартості реалізації продукції (С):
(2)
Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.
2. Рентабельність продаж (RОS) визначається як відношення прибутку від реалізації (Пр) до виручки від реалізації без податків, включаємих в ціну продукції (В):
(3)
Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над взаємозв'язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат виробництва і реалізації продукції.
3. Рентабельність активів (КОА) визначається як відношення прибутку (балансової чи чистої) (Пб або Пч) до середньої величини активів за якийсь період (Аср):
(4)
Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і заємного.
Рентабельність активів також можна представити як ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів: рентабельності продаж і оборачуваємості активів (Оа):
(5)
Чим менше доля прибутку в ціні, тим більше повинна бути швидкість обороту, щоб рентабельність вкладень в підприємство була достатньою. І навпаки, чим нижче швидкість обороту, тим більше повинна бути доля прибутку в ціні товару.
4. Рентабельність поточних активів (Рта) уявляє собою відношення чистого прибутку підприємства (Пч) до середньої величини поточних активів (оборотних коштів) підприємства (Ат.ср):
(6)
Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні активи.
5. Рентабельність власного акціонерного капіталу (RОЕ) визначається як відношення чистого прибутку (Пч) до середньої величини власного капіталу підприємства (Кс) за якийсь період:
(7)
Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.
На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.
В ринковій економіці придається велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.
При стандартній оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:
· По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
· По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;
· По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.
Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (табл. 2.1.)
1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу).
2. Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів.
3. Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів.
Таблиця 2.1.
Система фінансових коефіцієнтів рентабельності
Основні класи показників рентабельності
Фінансові коефіцієнти рентабельності
1
2
1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу)
1.1 .Коефіцієнт обмеженого рівня валового прибутку
1.2.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку від основної (операційної) діяльності
1.3.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку всієї діяльності підприємства
1.4.Коефіцієнт обмеженого рівня чистого прибутку
1.5.Коефіцієнт критичної рентабельності
2.Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів
2.1.Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих
активів
2.2.Коефіцієнт віддачі на інвестований капітал
2.3.Коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал
3.Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів
3.1.Коефіцієнт рентабельності відбору
3.2.Коефіцієнт рентабельності совокупного капіталу
3.3.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу
3.4.Коефіцієнт обслуговування боргу

2. Аналіз прибутку і решта стабільності виробничо-господарської діяльності підприємства
2.1. Методи економічної інформації в аналізі фінансової діяльності підприємства
Порівняння - один зі способів, за допомогою яких людина почала розпізнавати навколишнє середовище.
Сутність цього методу може бути розкрита в такий спосіб. Порівняння - це науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище, предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їхнього розвитку.
В економічному аналізі порівняння використовують для рішення всіх його задач як основний чи допоміжний спосіб. От найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і мети, що при цьому досягаються:
1. Зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану.
2. Зіставлення фактичних показників з нормативними дозволяє провести контроль за витратами і сприяє впровадженню ресурсозберігаючих технологій.
3. Порівняння фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку економічних процесів.
4. Зіставлення показників аналізованого підприємства з досягненнями науки і передового досвіду роботи інших підприємств чи підрозділів необхідно для пошуку резервів.
5. Порівняння показників аналізованого господарства із середніми показниками по районі, зоні, області для оцінки досягнутих результатів і визначення невикористаних резервів.
6. Зіставлення рівнобіжних і динамічних рядів для вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників. Наприклад, аналізуючи одночасно динаміку зміни обсягу виробництва валової продукції, основних виробничих фондів і фондовіддачі, можна обґрунтувати взаємозв'язок між цими показниками.
7. Зіставлення різних варіантів управлінських рішень з метою вибору найбільш оптимального з них.
8. Зіставлення результатів діяльності до і після зміни якого-небудь фактора застосовується при розрахунку впливу факторів і підрахунку резервів.
Розглянемо більш докладно кожен тип порівняння.
Як уже відзначалося раніше, однією з задач АХД є систематичний контроль і всебічна оцінка діяльності підприємств по виконанню плану економічного і соціального розвитку. Цим обумовлена необхідність порівняння фактичних даних із плановими. Таке порівняння дозволяє визначити ступінь виконання плану за місяць, чи квартал рік.
Порівняння фактичних даних із плановими може бути використано і для перевірки обґрунтованості планових показників. Для цього фактичні дані в середньому за три-п'ять минулих років порівнюють з даними плану поточного року.
Немаловажне значення в АХД має порівняння досягнутого рівня по тим чи іншим показникам з даними перспективними планами. Таке порівняння дає можливість бачити хід виконання перспективного плану і задачі на майбутній період.
У практиці аналітичної роботи використовується також порівняння з затвердженими нормами (наприклад, витрата матеріалів, сировини, енергії,
води і т.д.).
Таке порівняння необхідне для виявлення економії чи перевитрати ресурсів на виробництво продукції, для оцінки ефективності їхнього використання в процесі виробництва і визначення загублених можливостей збільшення випуску продукції і зниження собівартості.
В аналізі господарювання дуже часто застосовується порівняння фактично досягнутих, результатів з даними минулих років. Порівнюють результати сьогоднішнього дня з учорашнім, поточного місяця, кварталу, року з минулими. Це дає можливість оцінити темпи зміни досліджуваних показників і визначити тенденції і закономірності розвитку економічних процесів.
Наступний вид - порівняння з кращими результатами, тобто з кращими зразками праці, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки. Такі порівняння можуть проводитися як у рамках досліджуваного підприємства, так і за його межами. Усередині підприємства проводиться порівняння середнього рівня показників, досягнутих колективом у цілому, з показниками передових ділянок, бригад, робітників. Це дозволяє виявити передовий досвід і нові можливості виробництва.
Велике значення має міжгосподарський порівняльний аналіз, у процесі якого показники аналізованого підприємства зіставляються з показниками інших підприємств, що мають кращі результати при однакових вихідних умовах господарювання. Такий аналіз спрямований на пошук нових можливостей виробництва, вивчення передового досвіду і є важливим засобом визначення резервів підвищення ефективності роботи підприємства.
Дуже часто в аналізі показники досліджуваного підприємства порівнюються зі сереоньогалузевими даними чи середніми по міністерству, об'єднанню, концерну й ін. Таке порівняння необхідне для більш повної й об'єктивної оцінки діяльності аналізованого підприємства, для вивчення загальних і специфічних факторів, що визначають результати його господарської діяльності.
В АХД застосовується також порівняння різних варіантів рішення економічних задач, що дозволяє вибрати найбільш оптимальний, і тим самим більш повно використовувати можливості виробництва. Особливо широко воно використовується в попередньому аналізі при обґрунтуванні планів і управлінських рішень.
Порівняння рівнобіжних і динамічних рядів використовується для визначення й обґрунтування форми і напрямку зв'язку між різними показниками. З цією метою числа, що характеризують один з показників, необхідно розташувати в зростаючому чи убутному порядку і розглянути, як у зв'язку з цим змінюються інші досліджувані показники: зростають чи убувають, і в якому ступені.
В економічному аналізі розрізняють наступні види порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одномірний і багатомірний.
Горизонтальний порівняльний аналіз використовується для визначення абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників від базового (планового, минулого періоду, середнього рівня, досягнень науки і передового досвіду).
За допомогою вертикального порівняльного аналізу вивчається структура економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частин у загальному цілому (питома вага власного капіталу в загальній його сумі), співвідношення частин цілого між собою (наприклад, власного і позикового капіталу, основного й оборотного капіталу), а також вплив факторів на рівень результативних показників шляхом порівняння їхньої величини до і після зміни відповідного фактора.
Трендовий аналіз застосовується при вивченні відносних темпів росту і приросту показників за ряд років до рівня базисного року, тобто при дослідженні рядів динаміки.
При одномірному, порівняльному аналізі зіставлення робляться по одному чи декільком показникам одного об'єкта чи декількох об'єктів по одному показнику.
За допомогою багапгомірного порівняльного аналізу проводиться зіставлення результатів діяльності декількох підприємств (підрозділів) по широкому спектрі показників.
Особливої уваги заслуговують багатомірні порівняння, що необхідні в аналізі для комплексної оцінки результатів господарювання виробничих підрозділів, підприємств і т.д. Така задача встає завжди, коли треба дати
узагальнюючу порівняльну оцінку результатам господарювання декількох
підприємств. Це здійснюють вищі органи керування, а також інвестори для оцінки ступеня фінансового ризику.
Комплексна оцінка господарської діяльності являє собою характеристику діяльності підприємства, отриману в результаті вивчення сукупності показників, що визначають більшість економічних процесів і містять узагальнюючі дані про результати виробництва. Очевидно, що чим більше показників буде використано для комплексної оцінки, тим більше правильними будуть висновки аналізу. Але прагнути до цієї мети потрібно дуже обережно, тому що збільшення кількості показників ускладнює роботу підрахунків по комплексній оцінці і робить її менш ефективною.
Задача комплексної оцінки в територіальному плані зараз зважується в двох напрямках. Перше - це розробка узагальнюючого (синтетичного) чи інтегрального показники, який би втілив найбільш вагомі сторони господарської діяльності. Досягнення цієї мети залучає тим, що в підсумку очікується одержання єдиного показника. А це автоматично вирішує задачу оцінки результатів господарювання: перше місце займає підприємство з найбільшою чи найменшою величиною показника, друге - підприємство, що має другий результат, і т.д. Такий інтегральний показник поки не знайдений, а численні дослідження показують труднощі його розробки.
Складність господарської діяльності не дозволяє вирішити проблему й інший спосіб вибрати з числа узагальнюючих результативних показників який-небудь один у якості інтегрального.
Наприклад, підприємство може мати кращий результат по сумі отриманого прибутку за рахунок кон'юнктурних факторів при зменшенні обсягу виробництва продукції. Візьмемо інший випадок: підприємство перевиконало план по виробництву продукції, але при цьому збільшилася собівартість продукції, зменшилася сума прибутку.
Тому узагальнююча оцінка результатів діяльності підприємств звичайно проводиться по цілому комплексі показників. У зв'язку з цим задача звичайно ускладнюється, оскільки субординація підприємств за різними показниками буде неоднаковою. Наприклад по обсягам продуктивності підприємство буде займати перше місце, по собівартості - третє, а за рівнем рентабельності - п'яте і т.д.
Інший напрямок комплексної оцінки - розробка алгоритмів обчислювальних процедур, які б на основі комплексу показників забезпечили однозначну оцінку результатів господарської діяльності.
Для рішення цієї задачі досить широко використовуються алгоритми, засновані на методах "суми місць", геометричної середньої і т.д. Але ці методики мають істотний недолік, тому що в них не враховується вагомість визначених показників. Найбільш перспективним підходом є використання методики багатомірного порівняльного аналізу, заснованої на методі відстаней, що дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини показників кожного підприємства, але і ступінь їхньої близькості (дальності) до показників підприємства-еталона. У зв'язку з цим необхідно координати порівнюваних підприємств виражати в частках відповідних координат підприємства-еталона, узятого за одиницю.
Розглянемо практичну сторону рішення задачі багатомірного порівняльного аналізу.
Етап 1. Визначається система показників, по яких будуть оцінюватися результати господарської діяльності підприємств, збираються дані за цими показниками і формується матриця вихідних даних. Вихідні дані можуть бути представлені як у виді моментних показників, що відбивають стан підприємства на визначену дату, так і темпових показників, що характеризують динаміку діяльності підприємства і представлених у виді коефіцієнтів росту. Можливе вивчення одночасне і моментних, і темпових показників.
Етап 2. У вихідній таблиці в кожній графі визначається максимальний елемент, що приймається за одиницю. Потім всі елементи цієї графи (аij ) поділяються на максимальний елемент еталонного підприємства (мах аij ). У результаті створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів (xij ):
(8)
Еталонне підприємство формується звичайно із сукупності однорідних об'єктів, що належать до однієї галузі. Однак це не виключає можливості вибору підприємства-еталона із сукупності підприємств, що належать до різних галузей діяльності, тому що багато фінансових показників порівнянні і для різнорідних об'єктів господарювання.
Якщо з економічної сторони кращим є мінімальне значення показника (наприклад, витрати на карбованець товарної продукції), то треба змінити шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума показника.
Етап 3. Всі елементи матриці координат зводяться в квадрат. Якщо задача зважується з урахуванням різної ваги показників, тоді отримані квадрати збільшуються на величину відповідних вагових коефіцієнтів (К),
встановлених експертним шляхом, після чого результати складаються по рядках і з отриманої суми вилучається квадратний корінь:
(9)
Етап 4. Отримані рейтингові оцінки (Rj) розміщаються по ранжиру, і визначається місце кожного підприємства за результатами господарювання. Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге місце - підприємство, що має наступний результат, і т.д.
Ось деякі переваги пропонованої методики багатомірного порівняльного
аналізу.
По-перше, розглянута методика базується на комплексному багатомірному підході до оцінки такого складного явища, як виробничо-фінансова діяльність підприємства.
По-друге, вона враховує реальні досягнення всіх підприємств-конкурентів і ступінь їхньої близькості до показників підприємства-еталона.
По-третє, пропонована методика робить кількісно вимірної оцінку надійності ділового партнера, засновану на результатах його минулої і поточної діяльності, що дозволяє уникнути суб'єктивізму і більш реально оцінювати рейтинг підприємств.
Важлива умова, яку потрібно дотримувати при аналізі, - необхідність забезпечення порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки якісно однорідні величини. При цьому повинні бути враховані наступні вимоги:
· єдність об'ємних, вартісних, якісних, структурних факторів;
· єдність проміжків чи моментів часу, за які були обчислені порівнювані показники;
· порівнянність вихідних умов виробництва (технічних, природних, кліматичних і т.д.);
· єдність методики числення показників і їхнього складу.
Як видно, більшість вимог очевидне їхнє виконання не викликає труднощів. Але іншого разу непорівнянність не відразу упадає в око, а її досягнення вимагає дійсних зусиль.
Розглянемо конкретні приклади. Невідповідність об'ємного фактора може значно погіршити оцінку діяльності підприємства по зниженню витрат на виробництво валової продукції (К3 ). Якщо порівняти фактичну суму витрат із планової , то різниця цих показників обумовлена не тільки зміною собівартості окремих видів продукції, але і змінами в обсязі виробництва продукції. Щоб показники мали порівнянний вид, необхідна нейтралізація впливу об'ємного фактора, для цього планову суму витрат треба перерахувати на фактичний обсяг виробництва продукції , і потім порівняти з фактичною сумою витрат:
(10)
Така проблема виникає і при оцінці змін в обсязі валової продукції. Тут через можливість використання різних вартісних вимірників (порівнянні ціни, планові ціни, що діють ціни в звітному періоді й ін.) обсяг виробництва продукції може виявитися непорівнянним. Для нейтралізації впливу вартісного фактора досить визначити наступний умовний показник валової продукції: . Зіставлення його з плановим показником забезпечить повну об'єктивність оцінки.
У тих випадках, коли відсутній базисний показник якості і воно визначається розподілом отриманої продукції по сортах (наприклад, угодованістю тварини), те проблема нейтралізації якісних відмінностей може бути вирішена як нейтралізація структурного фактора.
Коли враховують структуру, то формула валової продукції має вид:
(11)
де УД - питома вага і-го виду продукції в загальному обсязі, %;
Vзаг. - загальний обсяг виробництва продукції.
Для досягнення порівнянності варто використовувати однакові ціни, наприклад планові (Цпл). Потім обсяг продукції як за планом, так і фактично потрібно визначити в однаковому складі. Останній виходить шляхом розподілу фактичного загального обсягу продукції по видах відповідно плановій структурі. Зіставлення отриманих у такий спосіб показників валової продукції
(12)
після виключення впливу структурного і вартісного факторів дозволяє вірніше оцінити приріст обсягу продукції.
Коли показники, узяті для порівняння, охоплюють різні проміжки часу, та ця невідповідність легка перебороти шляхом коректування. Якщо ж вони узяті на різні моменти часу, то порівнянність може бути досягнута тільки шляхом заміни одного з показників.
Порівнянність показників у ряді випадків може бути досягнута, якщо замість абсолютних величин взяти середні чи відносні. Не можна, наприклад, порівнювати такі абсолютні показники різних господарств, як обсяг виробництва продукції, вартість основних засобів, суму прибутку і т.д. без обліку їхньої земельної площі. Але якщо замість абсолютних показників узяти відносні, то їхній можна порівнювати.
У деяких випадках для забезпечення порівнянності показників використовуються поправочні коефіцієнти.
Особливо потрібно бути уважним у відношенні методичної невідповідності показників. Воно не тільки може спотворити результати порівняння, але і взагалі змінити зміст. Наприклад, фондовіддача може бути обчислена по всій сумі основних фондів, по основних виробничих чи фондах тільки по активній їх частині. Тому не перевіривши тотожності методики розрахунку показників у плані і звіті поточного року, а також за минулі періоди можна дати невірну оцінку динаміки, оскільки в основу зміни досліджуваного показника буде покладене розходження в способі його розрахунку. Щоб забезпечити правильність висновків, потрібно домогтися тотожності показників за методикою їхнього розрахунку.
Дуже важливо також при порівнянні показників забезпечити їхню порівнянність по природнокліматичних умовах. Особливо це актуально для сільського господарства. Перебування підприємств у різних природноекономічних зонах впливає на вихід продукції, рівень перемінних і постійних витрат, трудомісткість продукції і т.д. Для забезпечення порівнянності показників по цьому факторі виділяють частку приросту показників, обумовлених кліматичними і територіальними особливостями, з наступним усуненням їхнього впливу.
Не можна також допускати, щоб порівнювані показники були неоднорідні за складом витрат, кількості об'єктів, що враховуються, і ін. Не можна, наприклад, зіставляти показники цеху з показниками заводу в цілому, собівартість валової і собівартість реалізованої продукції, балансовий і чистий прибуток підприємства і т.д.
Таким чином, основними способами приведення показників у порівнянний вид є нейтралізація впливу вартісного, об'ємного, якісного і структурного факторів шляхом приведення їхній до єдиного базису, а також використання середніх і відносних величин, поправочних коефіцієнтів, методів перерахування і т.д.
Економічні явища, як правило, кількісну визначеність, що виражається в абсолютних відносних величинах.
Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях міри, ваги, обсягу, довжини, площі, вартості і т.д. безвідносно до розміру інших явищ.
Відносні показники відбивають співвідношення величини досліджуваного явища з величиною якого-небудь іншого чи явища з величиною цього явища, але узятої за інший чи час по іншому об'єкті. Відносні показники одержують у результаті розподілу однієї величини на іншу, котра приймається за базу порівняння. Це можуть бути дані плану, базисного року, іншого підприємства, средньотрасльові і т.д. Відносні величини виражаються у формі коефіцієнтів (при базі 1) чи відсотків (при базі 100).
Використовуються різні види відносних величин: планового завдання, виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.
Відносна величина планового завдання являє собою відношення планового рівня показника поточного року до його рівня торік чи до середнього за три-п'ять попередніх років.
Відносна величина виконання плану - це відношення між фактичним і плановим рівнем показника, виражене звичайно у відсотках.
Для характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу використовують відносні величини динаміки . Їх визначають шляхом розподілу величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді (місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами росту (приросту) і виражаються звичайно в чи відсотках коефіцієнтах. Відносні величини динаміки можуть бути базисними і коштовними . У першому випадку кожен наступний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а в іншому - кожний наступний рік відноситься до попереднього.
Показник структури - це відносна частка (питома вага) частини загалом, виражена в чи відсотках коефіцієнтах. Наприклад, питома вага посівів зернових культур у загальній посівній площі, питома вага робітників у загальній кількості працівників підприємства.
Відносні величини координації являють собою співвідношення частин цілого між собою, наприклад, активної і пасивної частини основних виробничих фондів, силових і робітників машин і т.д.
Відносними величинами інтенсивності називаються ті, котрі характеризують ступінь поширеності, розвитку якого-небудь явища у відповіднім середовищі, наприклад, ступінь захворюваності населення, відсоток робітників вищої кваліфікації і т.д.
Відносні величини ефективності — це співвідношення ефекту з ресурсами чи витратами, наприклад, виробництво продукції на один карбованець витрат, на одного робітника і т.д.
У практиці економічної роботи поряд з абсолютними і відносними показниками дуже часто застосовуються середні величини. Вони
використовуються для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ по якій-небудь ознаці. Наприклад, середня зарплата робітників використовується для узагальнюючої характеристики рівня оплати праці досліджуваної сукупності робітників. У середній величині відбиваються загальні, характерні, типові риси досліджуваних явищ по відповідному ознаці. Вона показує загальну міру цієї ознаки в досліджуваній сукупності, тобто одним числом характеризує всю сукупність об'єктів. За допомогою середніх величин можна порівнювати різні сукупності об'єктів, наприклад, райони за рівнем врожайності культур, підприємства за рівнем оплати праці і т.д.
В аналізі господарської діяльності використовуються різні типи середніх величин: середньоарифметичні (прості і зважені), середньогармонічні, середньогеометричні, середньо-хронологічні, середньоквадратичні й ін.
При використанні середніх величин варто враховувати, що вони дають узагальнену характеристику явищ, ґрунтуючись на масових даних. У цьому їхня сила і недолік. Нерідко буває, що за загальними середніми показниками, що виглядають досить непогано, ховаються результати погано працюючих бригад, цехів і інших господарських підрозділів. За середніми даними не видні і досягнення передовиків виробництва. Тому при аналізі необхідно розкривати зміст середніх величин, доповнюючи їх середньо-груповими, а в деяких випадках і індивідуальних показниках.
Широке застосування знаходить угруповання інформації - розподіл маси досліджуваної сукупності об'єктів на якісно однорідні групи по відповідним ознаках. Якщо статистика використовує цей спосіб для узагальнення і типізації явищ, то в аналізі угруповання допомагає роз'яснити зміст середніх величин, показати роль окремих одиниць у цих середніх, виявити взаємозв'язок між досліджуваними показниками.
1. У залежності від задач використовуються типологічні, структурні й аналітичні угруповання.
Прикладом типологічних угруповань можуть бути групи населення за родом діяльності, групи підприємств по формах власності і т.д.
Структурні угруповання дозволяють вивчати внутрішню будівлю показників, співвідношення в них окремих частин. З їхньою допомогою вивчають склад робітників по професіях, стажу роботи, віку, виконанню норм виробітку; склад підприємств по ступені виконання плану виробництва продукції, зниженню її собівартості і т.д. Особливо велике значення мають структурні угруповання при аналізі зведеної звітності об'єднань, міністерств, тому що вони дозволяють виявити передові, середні і відстаючі підприємства, визначити напрямку пошуку передового досвіду, схованих резервів.
Аналітичні (причинно-наслідкові) угруповання використовуються для визначення наявності, напрямки і форми зв'язку між досліджуваними показниками. По характеру ознак, на яких ґрунтується аналітичне угруповання, воно може бути якісної (коли ознаку не має кількісного вираження) чи кількісної.
2. По складності побудови розрізняють два типи угруповань: прості і комбіновані. За допомогою простих угруповань вивчається взаємозв'язок між явищами, згрупованими по якому-небудь одній ознаці. У комбінованих угрупованнях такий розподіл досліджуваної сукупності робиться спочатку по одній ознаці, а потім усередині кожної групи - по іншій ознаці і т.д. Таким чином, можуть бути побудовані двох-, трьохуровневі угруповання. Вони дозволяють вивчати дуже різноманітні і складні взаємозв'язки. Але необхідно відзначити і їхній істотний недолік. Побудова таких угруповань відрізняється високою трудомісткістю, а отримані результати дуже важко сприймаються. Тому для вивчення складних взаємозв'язків краще таке угруповання замінити декількома простими.
При побудові угруповань потрібно дуже серйозно відноситися до розподілу сукупності на групи, вибору кількості груп і інтервалів між ними, тому що в залежності від цього можуть істотно змінитися результати аналізу.
Методика побудови угруповань коротко може бути визначена у виді наступного алгоритму:
1) визначення мети аналізу;
2) збір необхідних даних по всій сукупності об'єктів;
3) ранжирування сукупності по обраному для угруповання ознаці;
4) вибір інтервалу розподілу сукупності і її розподіл на групи;
5) визначення середньо-групових показників по об'єднувальних і факторних ознаках;
6) аналіз отриманих середніх величин, визначення взаємозв'язку і напрямку впливу факторних показників на досліджуваний результат.
У випадку побудови комбінованих угруповань цей алгоритм розширюється за рахунок повтору (кілька разів) четвертого і п'ятого пунктів,
Таким чином, правильне угруповання інформації дає можливість вивчати залежність між показниками, більш глибоко розібратися в сутності досліджуваних явищ, систематизувати матеріали аналізу, визначити головне, характерне і типове.
Балансовий спосіб служить головним чином для відображення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і урівноважених економічних показників, підсумки яких повинні, бути тотожними. Цей метод широко розповсюджений у практиці бухгалтерського обліку і планування.
Також він широко використовується при аналізі забезпеченості підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом, матеріалами, основними засобами виробництва і т.д., а також при аналізі повноти їхнього використання.
Визначаючи, наприклад, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, складають баланс, у якому, з одного боку, показується потреба в трудових ресурсах, а з іншого боку - фактична їхня наявність.
При аналізі використання трудових ресурсів порівнюють можливий фонд робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають причини надпланових утрат робочого часу.
Для визначення платоспроможності підприємства використовується платіжний баланс, у якому співвідносяться платіжні засоби з платіжними зобов'язаннями.
Як допоміжний засіб балансовий метод використовується перевірки вихідних зведень, на основі яких проводиться аналіз, а також для перевірки правильності власне аналітичних розрахунків. Зокрема, цей спосіб використовується при перевірці правильності визначення впливу різних факторів на приріст величини результативного показника. У детермінованому аналізі алгебраїчна сума величини впливу окремих факторів повинна відповідати величині загального приросту результативного показника . Якщо така тотожність відсутня, то це свідчить про неповний облік чи факторів допущені помилки в розрахунках.
Балансовий спосіб може бути використаний при побудові детермінованих адитивних факторних моделей. Наприклад:
(13)
(14)
де Он - залишок товарів на початок року;
П - надходження товарів;
Р - продаж товарів;
В - інші джерела витрати товарів;
Ок. - залишок товарів на кінець року.
У деяких випадках балансовий спосіб може бути використаний для визначення величини впливу окремих факторів на приріст результативного показника. Наприклад, коли з трьох факторів відомий вплив двох, то вплив третього можна визначити, віднявши від загального приросту результативного показника результат впливу перших двох факторів:
(15)
2.2. Аналіз прибутку діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємство одержує головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фондових і валютних біржах і т.д.).
Прибуток - це частина чистого доходу, створеного в процесі виробництва і реалізованого в сфері звертання, що безпосередньо одержують підприємства. Тільки після продажу продукції чистий доход приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між виторгом (після сплати податку на додаткову вартість, акцизного податку й інших відрахувань з виторгу в бюджетні і позабюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. Виходить, чим більше підприємство реалізує рентабельної продукції, тим більше одержить прибутку, тим краще його фінансовий стан. Тому фінансові результати діяльності вивчаються в тісному зв'язку з використанням і реалізацією продукції.
Обсяг реалізації, величина прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують усі сторони господарювання.
Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:
· систематичний контроль за виконанням планів реалізації продукції й одержанням прибутку;
· визначення впливу як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції і фінансових результатів;
· виявлення резервів збільшення обсягу реалізації продукції і суми прибутку;
· оцінка роботи підприємства по використанню можливостей збільшення обсягу реалізації продукції, прибутку і рентабельності;
· розробка заходів щодо використання виявлених резервів.
Основними джерелами інформації при аналізі реалізації продукції і прибутку є:
1. накладні на відвантаження продукції;
2. дані аналітичного бухгалтерського обліку;
3. дані фінансової звітності ф.№2 "Звіт про прибутки і збитки";
4. форма №5-ф "Короткий звіт про фінансові результати";
5. відповідні таблиці плану економічного і соціального розвитку підприємства.
Слід зазначити, що в аналізі використовуються наступні показники прибутку:
- балансовий прибуток;
- прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг;
- прибуток від іншої реалізації;
- фінансові результати від позареалізаційних операцій;
- оподатковуваний прибуток;
- чистий прибуток.
Балансовий прибуток складається з прибутку від реалізації продукції (виторг від реалізації продукції без непрямих податків мінус витрати на виробництво і реалізацію продукції) плюс позареалізаційні доходи (доходи по цінних паперах, від пайової участі в діяльності інших підприємств, від здачі майна в оренду і т.п.) мінус позареалізаційні витрати (витрати на виробництво, що не дало продукції, на зміст законсервованих виробничих потужностей, збитки від списання боргів і т.д.). Враховується також і прибуток від іншої реалізації.
Оподатковуваний прибуток являє собою різницю між балансовим прибутком і сумою податку на нерухомість, прибутку, оподатковуваної податком на доход (по цінних паперах і від пайової участі в спільних підприємствах), прибутку, отриманого понад граничного рівня рентабельності, що вилучається цілком у бюджет, витрат, що враховуються при численні пільг по податку на прибуток (заходу щодо ліквідації наслідку катастрофи на ЧАЕС, природоохоронні і протипожежні заходи, утримування дитячих оздоровчих таборів, будинків старих і т.д.).
Чистий прибуток - це той прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічні санкції і відрахуванні в благодійні фонди.
У процесі аналізу необхідно вивчити склад балансового прибутку, її структуру, динаміку і виконання плану за звітний рік.
Проведемо аналіз складу, динаміки і виконання плану балансового прибутку ТОВ НКФ "Консалекс" (Табл. 2.1.)
Як показують дані табл. 2.1. план по балансовому прибутку перевиконаний на 9,13%. Темп її приросту до минулого року склав 21,04%. Найбільшу частку в балансовому прибутку займає прибуток від реалізації товарної продукції (95,93%). Питома вага позареалізаційних фінансових результатів у 2001 р. склав 4,07%.
Питома вага прибутку від реалізації продукції в загальній сумі балансового прибутку в 2001 р. у порівнянні з 2000 р. збільшився на 1,87% (95,93-94,06).

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию